Українські народні казки

Як Іван попом став

Українська народна казка Гуцульщини

Був Іван-сирота та й уженився, та й мав дуже файну жінку. І до його жінки зачав ходити дяк. А потому й паламар. А піп каже:

— Слухай, яка ж то файна молодиця! А дяк каже:

— Я до неї ходжу. Каже піп до дяка:

— Як зробити, щоб і я до неї пішов?

— Так просто підете, — сказав дяк.

А бідний Іван мав коника. Та й заробляв, і з цего вони жили. Питається в жінки дяк:

— Слухай, коли би я прийшов до тебе?

— Прийди ввечір.

А паламар здибався з нею та й каже:

— Коли до тебе прийти?

— Прийди в такій і такій годині.

(Вона сказала, би прийшов пізніше від дяка). А піп і собі питає.

— Прийдете о дванадцятій годині ночі.

Прийшов дяк, приніс горівку, закуску. Вікна в хаті закриті. Вони лишень сідають пити, а чоловік коло вікон: «Др-р-р, гов!» Вона хапнула то все зі столу і сховала.

— Йой, де би я сховався? — питає дяк. А вна каже:

— За двері.

Чоловік у хату, а той поза двері та й утік. Та й мають що випити й попоїсти, бо дяк приніс. (А вони так з жінкою змовилися обоє).

Вийшов чоловік за хату та й сховався. Приходить паламар, приносить горівку й їсти. А чоловік знову: «Пр-р-р, гов!» Паламар сховався за двері в сінях, а вона відчинила.

— Чоловіче, ходи до хати. Може, ти голоден? І паламар утік.

Чоловік знов заховався надворі. Приходить уночі піп. Він ходив увечір когось сповідати і мав коло себе чашу й ризи. Приносить піп горівку, закуску. І що? Випили, та й хоче піп спати. А вона каже:

— То добре. Але як я з ким сплю, то треба, щоб він розбирався наголо.

— Най буде, — каже піп.

Лишень вони лягли, а чоловік коло вікон: «Гов!» А піп уже не має коли вбиратися.

— Заховай мене десь, — каже жінці. Заховала вона його в сінях за дверима.

— Як я впущу чоловіка, то втікайте.

— А що я маю казати вдома? Я ж голий.

— Скажете, що на вас бандити напали й обрабували.

І піп утік голий. А чоловік зайшов до хати, сіли вони, попоїли, випили.

А на другий день вбирається чоловік у попівське вбрання. Та й іде Іван з жінкою шукати по чужих селах парафії. Приходять в одно село — попа нема.

— Ви би не були в нас, отченьку? — питають люди Івана.

— Був би.

Сказав це Іван та й відводить набік дяка з того села і каже:

— Я не вмію ні читати, ні писати, як же я буду правити в церкві? А дяк каже:

— Ви там будете щось говорити, а я буду й за вас правити, й за себе. Лиш мете мені більше платити.

— Буду.

І вни ся договорили. Дали попови файну хату, і він там з жінкою жиє.

У неділю треба службу правити. Іван отворяє Євангелію та й каже:

— Дюрка проти дюрки, подай, Господи-и-и!

А дяк співає то, що має співати. Люди кажуть:

— Цей піп дурний.

А жінка його коло людей так лагідно, облесно ходить. Поскаржилися люди, що дурний піп, і в суботу ввечері приїздить на контролю владика. І питається їмости, його жінки:

— Де отець?

— Десь поїхали.

(А він під ліжком сидить).

Жінка наклала горівки, закуски. Їли вони з владикою, пили. А тоді владика питає:

— Де я буду спати?

— На тому ліжку.

— Я люблю спати коло молодиці.

— То лягайте коло молодиці. І лягли обоє спати.

Іван досвіта тихенько виліз з-під ліжка і вискочив надвір, а вона встала, владику файно вкрила. Іван входить, поздоровкався з владикою. Владика встав, та й їдуть до церкви оба натще службу правити. Входять до церкви. Владика йде там, де дяк. Має співати, як дяк. А Іван має співати так, як піп. Починає Іван співати. Та й співає, як усе, бо інакше він не вміє:

— Дюрка на дюрці, подай, Господи-и-и! Дюрка проти дюрки, подай, Господи-и-и!

А владика відти співає:

— Попе, попе, хто тебе на попа кла-а-ав? А Іван відци відповідає:

— Той мене на попа клав, котрий у моїй керниці два рази коня напува-а-ав!

Тоді владика обертається до людей та й каже:

— Люди добрі, що ви хочете від цего священика? Священик дуже добрий. Будьте здорові, я пішов.

І пішов собі, а Іван далі правив у церкві.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
22 травня 1983 року
Оповідач: Біланюк Никола Іванович (1902 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.