Як Іван-дурак одружувався

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили-були дід та баба. І було у них три сина. Два розумних, а один — дурак. Два брати вже давно поженилися, діточок нажили, сіяли-орали, добро собі наживали. А Івана-дурака дід не хотів женити. Він і каже сину:

— Тобі, слава богу, вже двадцять років. Їдь по селах, шукай дурнішу за себе. Як найдеш, то тоді і оженишся. А якщо ні, то так і будеш повік в дурнях ходити.

Запряг воли та й поїхав Іван. Їде, їде селами. Аж дивиться, одна баба тягне козу на солом’яну кришу. Коза бекає-мекає, а жінка ридає, не може її висадити туди. Витріщив Ванька очі та й питає:

— Бабо, що ви робите?

— Тягну козу на кришу. Виросла там трава, хай спасе.

— А у вас є серп?

— Є.

— Виносьте.

Пожав, дав козі, коза наїлася, хазяйка довольна. Ванька сів на бричку, їде. Думає: «Е, є ще дурніші за мене».

Їде, їде, в друге село в’їхав і баче, хата нічогенька, на подвір’ї господиня гарненька. Він і думає: «Як тут переночувати?»

— Панно, дайте води попити, — каже він.

Поки жінка пішла по воду, він бігенько у хлів. А там свиноматка з поросятами. Він угольки гаряченькі повкидав їм. Вони похватали, пищать, кричать не своїм голосом. Жінка вийшла з хати, бідкається:

— Ой лишенько, що ж це таке?

А Іван попив води та й каже:

— Жіночко, не переживай, це твої поросята хотять до мене в гості, бо там родичі їхні.

Дурна була та, взяла поскидувала поросят на віз і сказала:

— Вези, хай гостюють.

Іван за воли та й хутенько додому. Їде. Повна повозка добра душу зігріває, а в голові думка думається: «Та є ж дурніші за мене, значить батько оженять».

Приїхав додому. Мати-батько очам не вірять, дивуються:

— Що, найшов дурніших за себе?

— Так.

— Тоді треба тебе оженити.

Спішно зібрали сватів, взяли хліб-сіль, нарядили Івана в свитку та й пішли сватать дівку красну. Прийшли до першої дівки. Батьки її привітали гостей, запросили до столу. Свитку Іван розгорнув, а там немає штанів, лише підштаники. Прогнали їх з цього двору.

На другий тиждень пішли другу сватать. Батьки Івана ретельно одягли. Прийшли, привітались. Хлопець сподобався господарям. Обмінялися хлібом і рушниками. Та засиділися свати в гостях, що їм довелося тут і заночувати. Постелили їм на печі. Загасили свічку. Сплять. Один із сватів каже:

— Я їсти хочу.

— Та щоб тебе розірвало, — другий відповідає.

А Іван йорзається, йорзається. Перед очима стоїть чавунок з кашею. От і посунули гості в темноті до столу тихесенько. Нагодували кашею один-одного і у вуха, і у ніс, і у очі. Страва розлетілася по всій хаті. Вигнали їх і ці люди.

З важкими думками вони поверталися додому. А Йванові так хотілося одружитися. І вирішив він стати розумним.

На третій тиждень пішли вони далі свататись. Посватали. Вечеря пройшла без пригод. Забрав він дівку, привів до батьків, став жить-поживать та добра наживать.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

150 (7442). Як Іван-дурак одружувався. СУС 1384+1210+1540А*. Записав Поляков Олександр 2009 року. Самофал Людмила Захарівна (1963). Дніпропетровська область, Солонянський район, Новомар’ївка