Українські народні казки

Як Ісус Христос і святий Петро подорожували

Українська народна казка Гуцульщини

Подорожував Ісус Христос із святим Петром. Проходять одним селом, а в тім селі маленька церковця, у котру все сходилися люди молитися до бога. Ідуть попри тої церкви, а перед церкви люди стоять і дуже одні з других сміються. А Ісус зачав плакати. Святий Петро каже:

— Ісусе, святий Христе, чого Ви плачете перед свеї святині? Люди йдуть молитися та згадувати Вас молитвою, а Ви плачете. Ви би мали радіти, що Вас у народі поминають.

— О ні, Петре, вони кепкуються одні з других, насміхаються. Що одні вбрані файно, а другі дрантиво. А то гріх великий, бо хто в чім має, в тім іде молитися. А є такий, що йде лиш на гонор. То у бога не приймається. Тому я й плачу.

Ідуть далі. Дивляться, а то весілля гуляє в одного ґазди. Що за музика файна, а що гості гуляють, набуваються, не мож надивитися. Каже святий Петро Ісусови Христови:

— Постіймо з годинку. Не мож намилуватися та налюбуватися, як народ файно набувається.

А Ісус Христос каже Петрови святому:

— Ану дивися, Петре, що я роблю з цего весілля.

Махнув Ісус рукою, і там, де було весілля, умить стало озеро. Святий Петро упав перед Ісусом Христом на коліна та й каже:

— Чого Ви так зле зробили?

— Петре, ти не видиш і не знаєш, що там мало робитися. А воно вже зачиналося. Там улізли дияволи і юдили народ до великої бійки з ножами. А я цего не допустив, бо не можу дивитися на кровопролиття.

Ідуть вони далі. Прийшли в одно село, а серед села корчма. На подвір’ю корчми люди п’ють горівку, пиво, вино. Бо то було літо. Та й оден до другого п’є чарку та й усе каже:

— Дай, Боже! Дай, Боже!

А Ісус Христос так зрадів, так сміється й веселиться. Святий Петро каже:

— Ісусе Христе, ви перед свеї святині плакали дуже, а перед п’янюгами радієте та смієтеся?

— О Петре, як не радіти, як вони, хоч перед корчми, та за кожною порцією згадують бога! Все «дай, Боже» та «дай, Боже». Як не радіти?

Та й пішли вони далі.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
3 березня 1991 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.