Як Абрам розбагатів
Українська народна казка Чернігівщини
Євреї такі ж люди, як і ми. Вони бувають бідні і багаті, мудрі, хитрі і везучі. Поганих євреїв ще називають жидами. І в нашій Городні колись жило багато євреїв. А цю казку колись нам розказував батько Крупенич Олексій Іванович з Полісся.
Жили-були собі Абрам і Сара. Було в них багато дітей. Бідували вони. Абрам працював в людей, хто що попросить, те й робив. В тому ж селі жив заможний пан. Та такий товстий, що ледве ходив та все сміявся з Абрама, що той так бідує.
Якось працював Абрам у хазяїна чайної. Той хотів заплатити, але Абрам попросився з сім’єю до нього на обід. Але якщо це трапиться при панові, щоб хазяїн підіграв. Домовилися, що коли Абрамове сімейство прийде і повсідається, то Абрам подасть хазяїнові сигнал шапкою. Тут слуга принесе на стіл смачні страви, солодощі, чай. Коли всі поїдять, Абрам знову махне шапкою, вклониться і вони підуть. А шапка була в нього справді шапка-бирка — зверху дірка, вітрами прошита, дощами побита.
Угледів Абрам, що пан до чайної зібрався, наказав Сарі хутко з дітьми збиратися. А там все вийшло по плану.
Пан угледів, що Абрам не розплатився, та до нього: як це так? Абрам розповів панові про шапку, що вона в нього неабияка. Захотілося панові тієї шапки так, що страх Божий. А Абрамові тільки цього й треба було. Сторгувалися, пан дав кілька золотих монет. Зажив бідняк веселіше.
А пан радий-радесенький наззивав багатіїв до чайної. «От, — думає, — я всіх здивую». П’ють, їдять, аж столи гнуться. От і пора розходитися. Махнув пан шапкою — зась! Не тут-то було! Хазяїн до нього з рахунком. А той і так, і сяк, Абраму, мовляв, було, а я все-таки пан. Гості лопали від сміху та тікали звідти мерщій. Прийшлося панові платити.
Оскаженів він та бігцем до Абрама. А той знову викрутився, бо пан на подвір’ї побачив таку картину: Сара сидить на бідненькому коцику, а Абрам її качалкою по голові гладить, за волосся смикає. А коси у Сари були чорні та густі, як смола блискучі. Очі не відведеш. Проведе по них Абрам качалкою, потрусить, а звідти дрібне золото сиплеться.
Тут пан не витерпів, вже забув, чого прийшов. Торгується з Абрамом уже за качалку. Мусив єврей таки продати. Так у сім’ї з’явилося ще більше грошей.
Хитрість Абрама полягала у тому, що він за гроші, які виручив за шапку трохи розжився, а одну монету потрощив на дрібнесенькі шматки. Потрусив тим жінчину голову і вимітав їх.
Прийшов пан додому, посадив жінку на стілець, розплів їй коси, а та як залементує та тікати. Думала, що здурів пан і буде її бити. Біжить селом очманіла, а пан за нею. Добігає до Абрамового двору, а в того новина. «Піду, — думає пан, — та заберу монети назад». Заходить у двір, а Абрам уже купив козу, щоб дітям було молоко. Та знову залишив кілька монет. Прив’язав їх до кози. Діти з козою бавляться, а на ній монети дзеленчать. Абрам ніби наказує козі, рукою щось вимахує. Мабуть, аби підскакувала вище, та монет підкидувала більше.
Тут пан не витерпів. Прийшов сварити, а почав просити. Кози вже йому захотілося. Сторгувалися, дав пан грошей цілу пригорщу, а козу потяг до себе.
А Абрам хитрющий розказав панові, що козу треба додому привести та в покої завести. Лишити її там на ніч, а самому піти десь в клуню.
Сказано — зроблено. Сім’ю пан переселив до клуні, а кізоньку-матінку закрив у своїх палатах. Стоїть під дверима та слухає. А бідна коза ніколи нічого подібного не бачила. Перелякалася, бігає по всіх кімнатах, гарцує. Все, що там було — вази, кришталь, картини, коври — все порозбивалося, торохкотіло, гриміло, гупало. А коза з переляку так підскочила на столі, що зачепила люстру. А вона ого-го скільки коштувала.
А пан під дверима думає, що то коза вже стільки золота йому накидала по самі вінця. З гарними думками пішов у клуню спати.
А вранці скільки крику було, шуму, галасу! Схопився пан, біжить до хати, а жінка там голосить, кричить, причитує.
А коза побігла прямо на Абрамове подвір’я, підстрибуючи до самого неба. А пан, як стояв, так і сів та за голову схопився. Що робити? Хотів до Абрама з кулаками піти, а жінка з прислугою стали на дверях та й не пустили.
Отак навчив Абрам пана. Так, що той вже довіку не буде з нього кепкувати. А сам єврей і волів придбав, і гарбу, і козу. Всі ситі, щасливі живуть собі і з пана сміються.