Українські народні казки

Як Гарасим панщини збувся

Українська народна казка Покуття

Був собі Іван. Він дуже щире на панщині робив. День і ніч. Пан йому дав кавалок землі край села. Аби мав кусок хліба та й муки на кулешу. Але був Іван уже слабий, уже смерть приходить. Мав він сина Гарасима. Каже синови:

— Гарасиме, я вмираю, а ти би подивився на наш город. Аби там шкоди не було, аби ти мав кусок хліба й кулешку.

Та й умер батько. Поховав його Гарасим та й пішов дивитися на город. Дивиться, кукурудзи зломлені, і свиня є в кукурудзах. Бере він ту свиню і гонить додому. Свиня йде дуже спокійно. Він пригнав її і запер у карник. Може, хтось признається і шкоду за свиню заплатить, тримає штири дни свиню, заперту в карнику. Тримав, тримав — ніхто не приходить за свинею. Він випускає її:

— Іди собі!

А то не свиня, а дівчина файна зробилася з неї. Та й каже вона:

— Я не йду, я буду твоєю жінкою.

Бере її Гарасим до хати. Зварила вона файну вечерю. Повечеряли, полягали спати.

Приходять гайдуки, аби він на панщину йшов. Вона каже:

— Мій Гарасим панщину робити не буде. Гайдуки до пана.

— Гарасим уже має жінку. А язик у неї, як коса.

Висилає пан гайдуків до Гарасима знов. Прийшли вони, а жінка їм каже:

— Я вам раз сказала, що мій Гарасим на панщині робити не буде. А пан уже хоче якось Гарасима збутися, бо жінка в него дуже файна.

— Має Гарасим до пана лист принести з пекла, — кажуть гайдуки. Гарасим дуже зажурився. А вона дає йому платину.

— На, покажеш у пеклі цю платину, і буде все в порядку.

Іде Гарасим до пекла. А там дими, курява, смердить горілим. Гарасим упрів і тою платиною утирається. А дідькова жінка питає:

— Ти відки, Гарасиме, маєш цю платину? Цю платину я виробила.

— Моя жінка Марійка мені її дала. А дідькова жінка каже:

— То моя донька.

Пішла стара до пекла, взяла з пекла той лист і дала йому, і вертає Гарасим додому. А гайдуки знов приходять. Марійка їм каже:

— Мій чоловік панщини робити не буде.

Дає Гарасим гайдукам лист, і понесли вони його до пана. Вертаються гайдуки знов до Гарасима. А жінка знов відповідає:

— Я вам раз сказала, що мій чоловік панщину робити не буде. Кажуть гайдуки:

— На цей лист. Треба занести його на Місяць і принести відповідь. Гарасим дуже зажурився. Вона каже:

— Гарасиме, на тобі цю платину і підеш з нею на роздорожище. Там будеш чекати. Буде йти одна фіра. Має сипати за колесами вогонь, коням з носа й з-під підків вогонь має йти. Ти пропустиш ту фіру. Буде йти друга фіра — пропустиш. А третю фіру зіпреш і покажеш цю платину.

Пішов він на то роздорожище, пропустив дві фірі, а третю спер і показав платнику. І дав лист. І чекає на тім роздорожищу відповіди.

Вертаються відти ті фіри і дали йому лист, відповідь з Місяця. Приходить він додому, а на рано приходять знов гайдуки. А жінка його Марійка сказала:

— Я вам раз сказала, що він панщину робити не буде.

Гарасим дав їм лист, а вони той лист дали панови. Пан лист перечитав і знов посилає до Гарасима. Приходять гайдуки:

— Казав пан, що панич його жениться. Хоче музики з пекла.

І пішов Гарасим до пекла за музикою, і у вказаний день приходять дванадцять фір і на кожній фірі оден музикант.

І вже весілля, і ті музиканти так без перерви грали, що з усіх гостей кости ся порозсипали. І вже не було панів. І Гарасим так і не ходив на панщину.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області
27 жовтня 1986 року
Оповідач: Тутецький Василь Дмитрович (1911)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.