Як Марійку святі сватали
Українська народна казка Закарпаття
Жив-був дід. Жила з дідом і баба. Та була у них донька Марійка. Хотіли старі віддати Марійку, бо вже літа були ті, коли дівчині не сидіти в батьковій хаті.
Та Марійка дуже вибирала. Між сільськими легінями були три такі, з яких воліла б одного собі за чоловіка. Та хотіла перевірити, котрий з них найсміливіший. За того й піде.
Прийшов один до Марійки й каже:
— Чи підеш за мене, небого Марійко?
— Піду, якщо перед північчю ляжеш на цвинтарі в могилу.
Прийшов другий і питає:
— Чи підеш за мене, небого Марійко?
— Піду, якщо будеш такий сміливий і опівночі на цвинтарі нагостриш косу!
Прийшов до Марійки й третій:
— Чи підеш за мене, небого Марійко?
— Піду, якщо після півночі на цвинтарі покажеш свою сміливість.
— Як?
— Будеш бігати між могилами з ланцем.
Пішов перший леґінь на цвинтар, ліг у могилу і лежить. Прийшов другий і точить над ним косу. Прийшов і третій — бігає по цвинтарю й подзвонює ланцюжищем.
Коли перший почув косу, подумав, що смерть з’явилася. Вставати почав, щоб дати знати ногам. Та тільки його побачив другий, як почав тікати. Третій налякався другого й теж зі всієї моці навтіки. Бігли парубки, бігли, доки не прибігли до якогось плота. Поперескакували огорожу й геть побилися. Довго, досить довго парубки пролежали хворі. Та коли повидужували, зібрались у корчмі на пляшку пива. Слово по слову й один з них проговорився, де, як з ним сталося лихо. Розповіли і його побратими, що їх спіткало. Та й думають вони, як би Марійці за злий жарт віддячити. І додумалися.
Одяглися три парубки святими і так пішли Марійку сватати. Говорять святі Марійці, говорять її матері, що вони за одні, для чого прийшли. Посиділи трохи в хаті господарі, а потім мати й донька вийшли до хліва корову подоїти. Та корову доїти вони йшли тільки для ока святих, насправді ж хотіли собі поговорити, що та як... Вийшов і один святий, став тихо під хлівом, слухає.
Мати Марійці каже:
— Це святі! І мусиш казати всю правду! Землю й воли обіцяти не треба. Обіцяти треба тільки гроші! Спершу пообіцяємо ті, що під столом, а коли будуть просити й ті, що під порогом, віддамо й ті!
Святі свати прихопили з собою до дівчини і відро вина. Поставили його під стіл замість того, в якому стояла у господарів вода. Як тільки мати і донька прийшли з хліва, свати взяли з-під столу відро, благословили, і в ньому ніби з води стало відразу вино. Мати і донька ще більше повірили в святих.
Радіє мати, що такі женихи в хаті. Й пішла бесіда про придане для дівчини. Стара обіцяє гроші. Один з святих каже:
— Дайте й ті, що під порогом! Пообіцяла стара й з-під порога.
Взяли святі гроші, взяли з собою Марійку. Рада стара, що її донька прямо на небо йде.
— Та коли буду її видіти на небі? — питає мати.
— Коли з боку лісу увидите великий вогонь. З цим святі подалися з обійстя.
Коло лісу стояв стіг соломи. Легіні підпалили його. Старі думали, що Марійка возноситься на самі небеса, тому твердо молилися.
Святі Марійку трохи кропивою посвятили й відпустили грішну додому покутувати гріхи.