Українські народні казки

Як Роман у корчмаря наймитував

Українська народна казка Покуття

В однім селі була корчма, жив там Кальман-жид. Мав горівку, пиво. В суботу, як ішов Кальман на сабаш читати до божниці, наймав Романа, би в той день продавав горівку й пиво. Роман приходить, відкручує кран із бочки, сипле собі кватирку горівки і п’є, а Кальман дивиться через двері.

— Що ти робиш, Романе?

— Вмиваюся, Кальмане.

— Ну-ну, бери рушник та втирайся.

Пішли жиди читати. А Роман п’є горівку. Напився, лягає. Люди приходять, хочуть горівки, пива.

— Що, Романе, а де горівка? Він підоймае ногу.

— Там.

— Де гроші класти.

Він підоймає другу ногу.

— Там.

І одні клали, другі не клали. І такого наробив Роман, що забрав від него Кальман хату з городом.

Хотів їхати Кальман до міста на зібрання, там мав бути рабин. Та узяв Романа за фірмана. Та й заїхали в річку Черемош. Віз уже повний води, коням майже по вуха.

— Ой, Романе, ґвалт, топимся!

— Пане, я втоплюся, а ви собі шукайте дорогу.

— Романе, на мамуні, я тобі дарую все. Бери, Романе, свою хату, бери город.

Роман складає хрестом пальці, Кальман цілує. Подарував. Виїхали вони на берег, викрутили одяг, і пішов Кальман читати. Виходять з божниці, привіз його Роман додому.

— Фе, свиня, ти мене хотіло втопити. Ну-ну. Пройшло пару тижнів.

— Романе, чуєш, може би ти було в мене польовий?

— Пане Кальмане, мені заробити треба, най буде.

А він у поле не йде, дома цілу днину. А жидівські Іванки кажуть:

— Кальмане, ти платиш Романови такі гроші, а він і в поле не йде. А ввечір приходить Кальман до Романа та й ковтає під вікно.

— Романе, Романе, ти дома?

А Роман з постелі та й під постіль сховався. А Романиха каже:

— Нема, Кальманку, пішов ще сночі в поле.

Пішов Кальман додому. А Роман з-під постелі та й знов собі ліг на постіль. А рано встав, мішок на плечі, кавулю в руки і пішов городами. Обійшов довкола, обросився, мокрий, та прийшов у корчму, та й сів собі на столець.

— То-м ся змучив. Кальмане, цеї ночі бив-им зо п’ятдесят тих, що кукурудзи ломили.

— Оце добре.

Пішов сказати жінці, який Роман добрий хлопець.

— Романе, ану випий порцію. Випив. Пішов Кальман. Прийшов знов.

— Романе, випий ще порцію готівки.

— Давай. Випив.

— Чуєш, Романе, заспівай-ко. Співає:

Жид — пан, жид — пан, а жидівка — пані, Жиденята, як панята, лиш би їм прожити.

— Охо-хо, файно. Випий ще порцію горівки. Входить у корчму жандар.

— Ти чого, — каже, — голаку, так зранку в корчмі напився?

— Пане жандарю, лишіть, воно так файно співає.

Дав корчмар жандареви горівку, закуску. Випили.

— Чуєш, Романе, заспівай-ко.

— Е, Кальманку, де я вмію співати? Ну... заспіваю ще раз:

Жид — пес, жид — пес, а жидівка — сука, Жиденята, як песята, треба до них бука.

— Фе, фе! Марш з корчми! Пане жандар, воно перше не такої співало. Вигнав Романа з корчми.

Але й далі в него Роман служив.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області
28 лютого 1987 року
Оповідач: Тутецький Василь Дмитрович (1911)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.