Як Роман у корчмаря наймитував
Українська народна казка Покуття
В однім селі була корчма, жив там Кальман-жид. Мав горівку, пиво. В суботу, як ішов Кальман на сабаш читати до божниці, наймав Романа, би в той день продавав горівку й пиво. Роман приходить, відкручує кран із бочки, сипле собі кватирку горівки і п’є, а Кальман дивиться через двері.
— Що ти робиш, Романе?
— Вмиваюся, Кальмане.
— Ну-ну, бери рушник та втирайся.
Пішли жиди читати. А Роман п’є горівку. Напився, лягає. Люди приходять, хочуть горівки, пива.
— Що, Романе, а де горівка? Він підоймае ногу.
— Там.
— Де гроші класти.
Він підоймає другу ногу.
— Там.
І одні клали, другі не клали. І такого наробив Роман, що забрав від него Кальман хату з городом.
Хотів їхати Кальман до міста на зібрання, там мав бути рабин. Та узяв Романа за фірмана. Та й заїхали в річку Черемош. Віз уже повний води, коням майже по вуха.
— Ой, Романе, ґвалт, топимся!
— Пане, я втоплюся, а ви собі шукайте дорогу.
— Романе, на мамуні, я тобі дарую все. Бери, Романе, свою хату, бери город.
Роман складає хрестом пальці, Кальман цілує. Подарував. Виїхали вони на берег, викрутили одяг, і пішов Кальман читати. Виходять з божниці, привіз його Роман додому.
— Фе, свиня, ти мене хотіло втопити. Ну-ну. Пройшло пару тижнів.
— Романе, чуєш, може би ти було в мене польовий?
— Пане Кальмане, мені заробити треба, най буде.
А він у поле не йде, дома цілу днину. А жидівські Іванки кажуть:
— Кальмане, ти платиш Романови такі гроші, а він і в поле не йде. А ввечір приходить Кальман до Романа та й ковтає під вікно.
— Романе, Романе, ти дома?
А Роман з постелі та й під постіль сховався. А Романиха каже:
— Нема, Кальманку, пішов ще сночі в поле.
Пішов Кальман додому. А Роман з-під постелі та й знов собі ліг на постіль. А рано встав, мішок на плечі, кавулю в руки і пішов городами. Обійшов довкола, обросився, мокрий, та прийшов у корчму, та й сів собі на столець.
— То-м ся змучив. Кальмане, цеї ночі бив-им зо п’ятдесят тих, що кукурудзи ломили.
— Оце добре.
Пішов сказати жінці, який Роман добрий хлопець.
— Романе, ану випий порцію. Випив. Пішов Кальман. Прийшов знов.
— Романе, випий ще порцію готівки.
— Давай. Випив.
— Чуєш, Романе, заспівай-ко. Співає:
Жид — пан, жид — пан, а жидівка — пані, Жиденята, як панята, лиш би їм прожити.
— Охо-хо, файно. Випий ще порцію горівки. Входить у корчму жандар.
— Ти чого, — каже, — голаку, так зранку в корчмі напився?
— Пане жандарю, лишіть, воно так файно співає.
Дав корчмар жандареви горівку, закуску. Випили.
— Чуєш, Романе, заспівай-ко.
— Е, Кальманку, де я вмію співати? Ну... заспіваю ще раз:
Жид — пес, жид — пес, а жидівка — сука, Жиденята, як песята, треба до них бука.
— Фе, фе! Марш з корчми! Пане жандар, воно перше не такої співало. Вигнав Романа з корчми.
Але й далі в него Роман служив.