Українські народні казки

Як Трумбера говорила

Українська народна казка Закарпаття

Як то було давно, вівчарі в полонині пасли овечки. А було там дванадцять опришків, котрі заготовляли собі на зиму продукти. Вони мали таке сховище, що їх не мож було найти. Старший опришок дав одним завдання заготовляти м’ясо, другим дав друге завдання. Третім третє — кожен мав роботу.

Раз три опришки напали на вівчаря. А другий вівчар пішов у село. Та й собака пішла. А дві собаки осталися там, у полонині. Та й прийшли опришки, вівчаря взяли й прив’язали до бучка, а овечки беруть геть. А вівчар каже:

— Подайте мені мою трумбету, най я в ню ще подую мало. Дали йому, він взяв трумбету та подув:

— Татуню-туню! Бери нашу сиву гуню-ю! Та й тоту тайстринку, що висить на клинку. Бо прийшли опришки та й заяли стрижки-и-и. А мене, молодого, до бука прив’язали-и-и!

А отець то порозумів, вхопив пушку та й побіг д’горі. Та прибіг, сина відв’язав, та за опришками! І догонили вони їх на полонині Цяпиш. І там вони моталися. Бухнув отець з пушки і єдного вбив. Той упав, другого поранив. Третього собаки ймили. І так оборонив чоловік свої вівці.

А помогло то, що трумбета говорила.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
31 липня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.