Українські народні казки

Як Хвеська Івана уму-розуму хотіла навчити

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі, були Хвеська та Іван. І такий Іван невтельопний був. Шо не зробе, то тільки на нього подивись, плюнь і нічого не скажи. Ось дохазяйнувались до того, шо вже й їсти нема чого, хоч висвисни. І каже Хвеська:

— Піди до моїх батьків (вони в сусідньому селі жили) та й скажи: «Здоровенькі були, казала Хвеська, щоб ви щось дали».

От і пішов Іван. І справді ті і масла, і сирця, і борошенця дали, все в горнятка поскладали та й відправили зятя в путь-дорогу.

Іде Іван, уже й вечоріти стало, морозяка такий, що й соплі під носом замерзають. Дивиця на балці лід потріскався. Думає: «Ой Боже, земля тріскаєця, ще розколеця навпіл». Взяв сиру понапихав у тріщини, потім маслом замазав, а й зверху ще й борошном потрусив. Управився, іде далі, дивиться, пеньки сухі стоять.

— Бідні дядьки, померзли без шапок, — каже.

Понадівав горнятка на пеньки та й пішов додому. Прийшов з пустими руками, все як було розказав Хвесьці.

— Ох ти ж і дурний, голова ж твоя макітряна. Та ти, як побачив ті тріщини, та й не дивився б на них, а йшов собі далі.

— Добре, так і робитиму.

Ось якось іде він поза селом, аж біжать шість собак, а Іван помне, як його Хвеська вчила. Відвернувся від собак і не дивиця. А ті ж як напали та обірвали на ньому всю одежу, що тільки під верхом і було, та й осталось.

Хвеська, як побачила його, тільки в долоні сплеснула. Розказав їй все Іван як є, а вона йому:

— Ох ти ж і дурний. Треба ж було взяти палицю та й порозгонити всіх собак.

— Добре, я запомню, далі так і робитиму.

Пройшло небагато времня. Іде Іван, аж дивиться, а через село похорон іде. Іван не розтірявся, як ухвате дрючок та з ним до людей і почав розгонити. А мужики й покійника покинули та як спапашили Івана, та як дали йому прочуханки так, шо той тільки-тільки доплентав додому. Хвеська ще з вікна побачила, яке лишенько з її чоловіком случилось. Розпитала, як та що, та й каже:

— Який же ти тільки дурний. Ти б же підійшов близенько, перехрестився та й сказав: «Царство небесне, царство небесне». Зрозуміло?

— Та зрозумів уже, надалі знатиму.

Якось пас він за селом корову чує хтось гукає:

— Поможіть, поможіть!

Підбіг Іван, на той голос, аж дивиться у яму з водою (копанка осталась за селом) упало теля. Дядько як не натужуєця, а ніяк не витяне. Що підтягне теля до берега, а воно тільки шубовсть оп’ять і вирвеця. А Іван уже добре запомнив, як його Хвеська вчила. Підійшов близенько, перехрестився та:

— Царство небесне, царство небесне, — каже.

А дядько й так сердитий був, а то й теля покинув та такої дукси дав Іванові, живого місця на тому не осталось.

Похвалився Іван Хвесьці, а та:

— Горбатого й могила не виправе. Та ти б же побачив таке, та вхватив би теля за хвоста, а дядько за голову та й витягли б. Зрозумів?

— Та зрозумів уже…

На другий день чує Іван, десь порося кричить. Аж сусід надумав кабанчика на Різдво зарізати. Іван і тут не розтірявся. Саме, як сусід почав шмалити підсвинка, де не візьмись у двір Іван. Поки той по солому пішов, а Іван кабана за хвоста та й тягне з двору. Тут саме й сусід нагодився.

Попались йому віжки під руку. То він тими віжками, як почав хрестити Івана. Спасибі Хвесці, заступилась.

— Ох ти ж і невтельопний, та ти б же підійшов та й сказав: «Дякувати богу, із свіжиною, будьте здорові, та на здоров’я вам і вашим діточкам поїсти».

— Я все зрозумів. Уже буду знати.

А тут така нагода. Відірвалась коза. Ходе Іван, шукає її. Аж у панському саду, саме за кущем калини, сів пан нужду справити (ну «по-большому» сходити). Аж тут Іван аж присідає та з-за куща виглядає. Пан уже і відвертаєця і прихиляєця. А Іван до пана:

— Дякувати богу, із свіжиною будьте здорові, на здоров’я вам і вашим діточкам поїсти.

Гукнув пан слуг, а тих не треба вчити, як березовою кашею годувати. Били та приказували, щоб знав, як пана почитати.

Прийшов Іван додому, а Хвеська вже й не питала, за що його було бито.

— Сиди, — каже, — дома з тебе більш толку буде.

Ото вони так живуть, поживають і досі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Тюпка Марія Олексіївна (1925 року народження), Дніпропетровська область, Царичанський район, Ляшківка
18 (7167). Як Хвеська Івана уму-розуму хотіла навчити. СУС 1696. Записав учень 6 класу Войченко Ярослав 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.