Як баба врятувала діда з біди
Українська народна казка Закарпаття
Іде поїзд з Мукачева. Людей повний вагон. Говорять собі, палять. Чоловічок в панській одежинці підходить до діда-куряки й просить:
— Чоловічку! Дайте запалити.
Вийняв дід паклик купованого тютюну й подає панчукові.
— Та мені не цього. А того, що самі палите, — просить панчук.
Дід самосаду боїться дати, бо знає: за такий тютюн пани-фінанси твердо карають простого селянина.
— Ой, та я зеленцю не маю, паночку!.. У мене тютюн тільки купований! — відпрошується дід.
Та панок доти докучав, поки дід не взяв мішечка й не дав запалити. Палить панок самосад і прихвалює:
— То, діду, такий тютюнець, що його тільки ангелам на небі палити! Де би роздобути такого й собі?..
— У мене такого нема... То я так... крадькома від одного чоловіка купив.
— Ой, знаю, що крадькома, бо таке не продається на людях. Та я хотів би для свого нянька купити бодай один кілограм і подарувати йому на іменини. То би, сарака, мав радість.
«Як не вчинити панові добре, коли так просить?» — думає старий.
— Ну, то коли вже для вашого старого няня, я вам не пошкодую відпустити частину того зеленцю, що купив собі, — каже селянин панові.
— Ой, як добре! — радіє панок.
Договорилися про ціну — панок грошей не шкодував. І тут же вийняв сто крон.
Поїзд зупинився у Волівці, дід зійшов з вагона, панок за ним. Дідові захотілося тут випити паленки. І каже він панові, щоб зайти до корчми. Панок не хоче йти. Та дід не випити не може, а панчук поспішає.
Дід панчукові каже:
— Знаєте що? Раз вам нема коли, я даю свій хатній нумер, жона вам дасть тютюн. Тютюн лежить у коморі в кутку. Так бабі й скажіть, аби знала.
Панчук згодився. Пішов вулицею, дивиться хатній номер. Знайшов і відразу до хати.
Дідова жінка саме хліб зібралася пекти.
— Добрий день! — вклонився панчук бабі.
— Доброго здоров’я!
— Я вас прошу відважити мені два кілограми тютюну! Я купив його від вашого діда. Тютюн лежить у коморі, в кутку, — каже фінанс господині.
— Що ви, паночку! Ачей, ви здуріли?! Де би я тютюн мала! — бабка відмовляється, бо знає, що за таке пани люто карають.
— Відчиняйте комору! — пан показав бабі урядовий знак фінанса.
Жінка налякалась і відразу відімкнула комору. Службовець виніс з комори цілу пачку тютюну-зеленцю й каже:
— Дивіться, тітко. Ви знаєте добре, що тютюн ані садити, ані тримати на обійстю не можна! Це вам буде дорого коштувати. Ви півгаздівства віддасте по судах та на штрафи!
— Ой паночку! Та я і не знала, що тютюн так виглядає, — мовила стара, поправляючи кочергою вогонь в печі. — Коли за цю пачку так нас покарають, то що буде з тим, який на горищі? Старий повне горище наносив того чортового зілля, — бідкається небога-господиня.
— Та ви ще й на горищі тютюн тримаєте?
— Ой є, паночку!
Фінансові більше нічого й не треба було. Пачку тютюну в хаті залишив і поліз на горище шукати. А жінка не довго думала. Вхопила тютюн і кинула ним до печі, ще й кочергою вогонь обернула так, щоб швидко чортове зілля згоріло. І далі порається в хаті так, наче нічого й не пригодилося.
Поки на горищі орудував панчук, до господині зайшла сусідка.
— Що за пан гупає у вас на поді? — питає жінку.
— Я, небого, не виділа ніякого пана.
— Не кажіть!.. У вас на горищі щось гупає, а я з сіней виділа панське плаття.
Жінки вибігли з хати. А з горища панчук кричить:
— Ґаздине, а де той тютюн, бо я не можу його знайти!
— Ой людкове чесні! Злодій, злодій на горищі! Ловіть злодія!
Фінанс налякався, бо побачив, що тут не гаразд. Біг з горища, вдарив головою по шматку солонини, що саме висіла в диму. Солонина впала з горища, а жінка здійняла ще більший крик.
Збіглися чесні люди на обійстя господаря і давай молотити злодія хто чим міг.
Так баба врятувала з біди свого діда.