Українські народні казки

Як баба врятувала діда з біди

Українська народна казка Закарпаття

Іде поїзд з Мукачева. Людей повний вагон. Говорять собі, палять. Чоловічок в панській одежинці підходить до діда-куряки й просить:

— Чоловічку! Дайте запалити.

Вийняв дід паклик купованого тютюну й подає панчукові.

— Та мені не цього. А того, що самі палите, — просить панчук.

Дід самосаду боїться дати, бо знає: за такий тютюн пани-фінанси твердо карають простого селянина.

— Ой, та я зеленцю не маю, паночку!.. У мене тютюн тільки купований! — відпрошується дід.

Та панок доти докучав, поки дід не взяв мішечка й не дав запалити. Палить панок самосад і прихвалює:

— То, діду, такий тютюнець, що його тільки ангелам на небі палити! Де би роздобути такого й собі?..

— У мене такого нема... То я так... крадькома від одного чоловіка купив.

— Ой, знаю, що крадькома, бо таке не продається на людях. Та я хотів би для свого нянька купити бодай один кілограм і подарувати йому на іменини. То би, сарака, мав радість.

«Як не вчинити панові добре, коли так просить?» — думає старий.

— Ну, то коли вже для вашого старого няня, я вам не пошкодую відпустити частину того зеленцю, що купив собі, — каже селянин панові.

— Ой, як добре! — радіє панок.

Договорилися про ціну — панок грошей не шкодував. І тут же вийняв сто крон.

Поїзд зупинився у Волівці, дід зійшов з вагона, панок за ним. Дідові захотілося тут випити паленки. І каже він панові, щоб зайти до корчми. Панок не хоче йти. Та дід не випити не може, а панчук поспішає.

Дід панчукові каже:

— Знаєте що? Раз вам нема коли, я даю свій хатній нумер, жона вам дасть тютюн. Тютюн лежить у коморі в кутку. Так бабі й скажіть, аби знала.

Панчук згодився. Пішов вулицею, дивиться хатній номер. Знайшов і відразу до хати.

Дідова жінка саме хліб зібралася пекти.

— Добрий день! — вклонився панчук бабі.

— Доброго здоров’я!

— Я вас прошу відважити мені два кілограми тютюну! Я купив його від вашого діда. Тютюн лежить у коморі, в кутку, — каже фінанс господині.

— Що ви, паночку! Ачей, ви здуріли?! Де би я тютюн мала! — бабка відмовляється, бо знає, що за таке пани люто карають.

— Відчиняйте комору! — пан показав бабі урядовий знак фінанса.

Жінка налякалась і відразу відімкнула комору. Службовець виніс з комори цілу пачку тютюну-зеленцю й каже:

— Дивіться, тітко. Ви знаєте добре, що тютюн ані садити, ані тримати на обійстю не можна! Це вам буде дорого коштувати. Ви півгаздівства віддасте по судах та на штрафи!

— Ой паночку! Та я і не знала, що тютюн так виглядає, — мовила стара, поправляючи кочергою вогонь в печі. — Коли за цю пачку так нас покарають, то що буде з тим, який на горищі? Старий повне горище наносив того чортового зілля, — бідкається небога-господиня.

— Та ви ще й на горищі тютюн тримаєте?

— Ой є, паночку!

Фінансові більше нічого й не треба було. Пачку тютюну в хаті залишив і поліз на горище шукати. А жінка не довго думала. Вхопила тютюн і кинула ним до печі, ще й кочергою вогонь обернула так, щоб швидко чортове зілля згоріло. І далі порається в хаті так, наче нічого й не пригодилося.

Поки на горищі орудував панчук, до господині зайшла сусідка.

— Що за пан гупає у вас на поді? — питає жінку.

— Я, небого, не виділа ніякого пана.

— Не кажіть!.. У вас на горищі щось гупає, а я з сіней виділа панське плаття.

Жінки вибігли з хати. А з горища панчук кричить:

— Ґаздине, а де той тютюн, бо я не можу його знайти!

— Ой людкове чесні! Злодій, злодій на горищі! Ловіть злодія!

Фінанс налякався, бо побачив, що тут не гаразд. Біг з горища, вдарив головою по шматку солонини, що саме висіла в диму. Солонина впала з горища, а жінка здійняла ще більший крик.

Збіглися чесні люди на обійстя господаря і давай молотити злодія хто чим міг.

Так баба врятувала з біди свого діда.

Як баба врятувала діда з біди. У «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» не вказана. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 41 — 43. У інших казкарів збірки сюжет не зафіксовано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).