Українські народні казки

Як баба до дітей ходила

Українська народна казка Бойківщини

Єдна жінка мала доньку і сина. Овдовіла і вийшла заміж за другого чоловіка. Та й той чоловік мав сина. Чоловікового сина пасербом називають. Діти повиростали, донька віддалася далеко, і син далеко женився, і другий чоловік умер, лишилася баба сама. Той пасерб теж далеко був. Прийшов до баби син та й каже:

— Мамо, продайте хату й ходіть до мене.

Стара мама продала хату, взяла за неї великі гроші та й поїхала до сина. Дуже нею втішилися син, невістка і діти.

— Баба приїхала!

Бабу вгощують — баба ніц не хоче ні їсти, ні пити.

— Може, ви, мамо, слабі?

— Не слаба, лиш дуже-м сумна.

— Чому? — питається.

— Заснула-м у поїзді, і хтось усі гроші украв у мене.

— Та що, всі вкрав? А вона:

— Всі.

— Та не лишив нічого, хоть на хліб вам?

— Та ні, — каже стара.

— Що ж будете, мамо, їсти?

Побула вона два дни в сина та й пішла до доньки. А в доньки то саме, що й у сина було. Зразу дуже втішилися:

— Бабця прийшла!

А бабця не їсть, і не п’є, і плаче.

— Я в поїзді засіла, а хтось у мене з пазухи гроші вкрав.

— І що будете, мамо, тепер їсти?

І пішла баба до пасерба. Дуже ся втішили бабою діти й невістка. А баба сумна й не хоче ні їсти, ні пити. Сидить і плаче.

— Чо’ ви, мамо, такі сумні?

— Бо хтось у мене в поїзді всі гроші вкрав. Ті, що за хату взяла.

— Мамо, не гризіться. Що я буду їсти, то й ви будете їсти, — каже пасерб. — Не плачте. Украв то вкрав.

Баба подивилася у вікно, а там така сама хата, як вона продала. А пасерб каже:

— Ту хату господар продає.

Сподобалася та хата бабі, зовсім така сама, гей вона продала.

— Ходім подивимося на ту хату, — каже баба.

І пішла з пасербом подивитися. Питає баба того господаря:

— Що ви хочете за цю хату?

— Тілько й тілько.

Якраз тілько хоче, як вона за свою хату взяла. І каже вона пасербови:

— Ходім до віта.

Заплатила ґазді за хату і ту хату купила. Пасерб перебрався з сім’єю до тої хати, бо його хата була дуже старенька. Дочка й син довідалися про то та й дуже жалувалися.

— Чо’ ви дали чужому, а не нам? А вона їм:

— Ви боялися, що я буду у вас їсти. А він мене прийняв. І я не вам дала, а йому.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Підгородці, Сколівського району, Львівської області
13 грудня 1990 року
Оповідач: Якуц Петро, син Матія і Катерини

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.