Українські народні казки

Як баба чорта збулася

Українська народна казка Гуцульщини

В однім селі була баба і мала три сини. Старший і середущий були слабого здоров’я, а менший був дуже сильний. Одного разу баба пішла в місто та й купила цапа. Вона того цапа купила в дуже старенького діда. Каже їй той Дід:

— Нащо тобі цего цапа? Ти маєш вдома кози?

— Ні, не маю.

— То я гезде, — каже, — маю козу. Вона молоко дає.

— Е, — чоловіче, я дома маю дві корові. Нащо мені кози?

— Ну твоя воля, — сказав дід, і повела баба цапа до хати. Присилила баба цапа на поляночці, де зелена трава. А цап не пасе.

Кажуть сини:

— Мамо, що ви такого цапа купили? Він траву не пасе, таку файну, зелену.

А баба сказала:

— Зголодніє, то буде пасти.

Відсилила баба цапа від паля, загнала в хлів та й каже:

— Отак, виголоднієшся та й будеш пасти.

На другий день знов присилила баба цапа на пашу. А цап знов не пасе. І так тиждень за тижнем цап не пас і не їв, і не пив. Але так ріс, що вже в бабин хлівець не міг уміститися. Баба каже своїм синам:

— Зробіть для цапа велику шуру *.

Зробили хлопці шуру. Але баба щоднини таки виводить цапа та й присилює на палі до трави.

А в цеї баби попри хати була вулиця, і густо ходили люди. Та й чули люди, що баба купила у ярмарку цапа. Та й кажуть бабі:

— Вуйно, що це у вас за цап? Ми такого великого цапа зроду не виділи.

А баба каже тим людям:

— Та пес його знає. Як я його купила в діда в ярмарку, то він маленький був. А він у мене три тижні не пасе та й не п’є. А росте, як з води. Мені аж страшно на него дивитися. Я вже буду його назад у місто вести продавати.

А цап заговорив до баби потиху людським голосом.

— Ти вже мене не продаш. Раз ти мене купила, то я вже буду твій. І не вб’єш мене, і не втопиш.

Баба влютилася на ці цап’ячі слова та й сказала своїм хлопцям:

— Ідіть до коваля, най зробить залізний штифт, три метри задовгий *. Та най скує дуже грубий ланц.

Сини послухали її і так зробили. Баба того цапа на курмик і сказала хлопцям:

— Беріть цей штифт, молот і ланц і йдіть за мною, І повела вона цапа в темну хащу.

— Забивайте цей штифт у землю, скільки сили маєте. Та закувала там цапа на ланці та й закляла його:

— Аби тут здох.

Та й пішли собі до хати.

Настала ніч, полягали спати, а цап прийшов перед вікно й упхав крізь вікно голову. Половина цапа висить у хату, а половина надворі. А сини кажуть:

— Мамо, що ви за чудо купили? Нам страшно в хаті жити та й дивитися на цего вашого цапа. Та ми його так у хащі прикували, що пара волів не вирвалась би відти. Не отакий цап.

Але прийшла година опівночі, цап собі виліз надвір та й пішов у хащу на своє місце. І прикувався там так, як був. Пішла баба рано з хлопцями до тої хащі подивитися, а цап собі як стояв там, так і стоїть далі.

На другий вечір знов таке саме, цап знов прийшов опівночі докучати.

І так на третій вечір, на четвертий. Каже той найменший хлопець свої мамі:

— Мамо, тут щось треба діяти, бо не дає нам цей ваш цап спати. Це, видко, не цап, це нечиста сила. Ідіть шукайте ворожок та розкажіть їм: отак та отак. Най вони вас порадять, як позбутися цего цапа.

Ворожки бабі кажуть:

— Це велика біда. Це ви собі купили чорта в чорта. Жінка в плачі. Ворожки кажуть:

— Ви мусите йти шукати примівника *.

Ходить вона село від села, шукає примівників. Кажуть їй примівники:

— Нічого ми не годні від цего примовити. У вас є хлопець, ваш син найменший. Най він піде до пророка, а пророк його нарадить. Але то дуже далеко той пророк жиє.

Запиталася жінка:

— А де він жиє?

— Він жиє аж за Червоним морем.

— Їй, та я би хотіла позбутися цего чорта якнайборше.

— Що подієте? Мусите терпіти.

Прийшла баба додому та й розказує все своїм хлопцям.

— Отак, синочку мій найменший, мусиш піти за Червоне море розшукати пророка. Я продаю ці дві корові та й даю тобі гроші, аби ти мав чим йому заплатити.

Продала мама свої дві корові, дала хлопцеви гроші, і хлопець пішов. Довго не повертався він до хати, бо далека дорога була. А цап щовечора докучав, у вікно ліз. Про того цапа усе село знало.

І нарешті прийшов хлопець до Червоного моря. Та став коло води, та й гірко заплакав. Як це море перейти? Іде він вдолину попри моря та й надибає рибаків, що ловлять рибу з човна. Та й просить їх:

— Що вам заплатити, аби ви мене переправили на той берег? Рибаки сказали:

— Чого тобі, хлопче, туди йти?

— У нашім краю говорять, що в місті за Червоним морем є великий пророк.

— Нащо тобі того пророка? — питають рибаки.

І хлопець їм усе розповів від спершу до послідку. Розказав, що в його хаті запанував чорт. Пожалували рибаки хлопця і сказали йому:

— На третій день на полуднє ми приїдемо на це місце і переправимо тебе на той берег. А ще за три дні будь на тому березі, і ми тебе переправимо назад.

— Переправили вони його, зайшов хлопець у то місто. Добрі люди розказали йому, де жиє пророк, і він розповів пророкови всю свою біду. І сказав:

— Ось маєте всі гроші за дві корові, що мама продала. Лиш порадьте мене.

Пророк йому сказав:

— Хлопчику, підем до твої хати оба, бо сам ти нічого не подієш.

Прийшли вони з пророком до моря, а рибаки вже чекали. Посідали вони в човен, і перевезли їх рибаки на другий берег. Хлопець витягає з пазухи гроші і хоче платити. А пророк каже до рибаків:

— Не беріть у него ці гроші. Це його мама продала від хати послідні корови.

Я буду вертатися від него і заплачу вам за него. А ті рибаки враз там ловили рибу, і їх можна було найти. Прийшов хлопець з пророком до хати. Каже пророк мамі хлопця і його братам:

— Вуйно, я так зроблю, що чорта у вашій хаті не буде, але дайте мені цего хлопця за свого. Бо я із своєю жінкою тридцять років не маю дітей. А він буде в мене жити, як панич. І я вам буду давати на старість поміч.

І жінка пристала на це. І хлопець зрадів. Та й полягали вони спати. Нараз опівночі всунувся цап з бородою у вікно. Борода аж до землі висіла. Та й мекотить. А прихожий чоловік каже:

— Уже ти більше не будеш мекотіти.

Прийшла та година, цап відійшов на своє місце в хащу. Рано повставали, і каже пророк:

— Поведіть мене туди, де ви його присилюєте.

Пішли всі в хащу, прийшов пророк до цапа, відв’язав його. І він став таким маленьким, як баба його купувала в ярмарку. А пророк каже:

— Та ви оцего боялися, такого маленького цапка? А вони кажуть:

— Та він такий великий був, що страшно було дивитися. Ви ж сами виділи його вночі. А що тепер сталося, ми й самі не знаєм.

— Наколи я на него подивився, я йому примовив. Але все одно я мушу забрати його з собою, бо він може знов вирости.

Веде пророк того цапа за собою. А то таке маленьке, що ледве йде. Жінка з радощів кличе пророка до хати, угощує його. Пророк каже:

— Подай, хлопче, мамі гроші. Та й каже пророк ґаздині:

— То згоджуєтеся, ґаздине, дати мені хлопця за свого?

— Згоджуюся, згоджуюся. Ви мені очистили хату від чорта, то я готова вам все віддати. Але кортіло би мене ще увидіти мою дитину у вас

— Будете видіти, я приїду за вами через місяць. А чорта у вас у хаті таки нема.

Хлопець пішов з пророком надвір, пророк відв’язав від колика цапка та й пішли втрьох у далеку путь. Аж до Червоного моря. На то місце, на яке їх перевезли рибаки. Прийшли вони, та й каже пророк рибакам:

— Нате вам оці дві монеті золоті за той раз. А тепер даю ще дві за те, що тепер завезете нас на той бік Червоного моря.

Рибаки дуже втішилися тими монетами. Та сіли пророк з хлопцем у човен. А цапка з мотузком теж у човен. Перепливли на той берег, та й пророк повів хлопця та й того цапка до свеї хати. Присилив пророк цапка перед хати на паль, а хлопця ввів у свою світлицю. Увійшла в хату жінка пророкова.

— Що це за хлопець? — питається вона.

— Це буде наш хлопець.

Врадувалася жінка і скупала хлопця й перебрала.

А пророк узяв цапка з паля і вер його в прірву. І він уже ніколи не появлявся в тої жінки у вікні.

Пройшов довгий час, і повернувся пророк до хати, де він узяв хлопця. Мати вже не збірувала, прислабла. І сказав пророк:

— Вуйно, як хочете, ідіть зо мною до мого дому жити. Баба зраділа й згодилася. А сини сказали:

— Беріть і нас, пророку.

— Ідіть, хлопці, й ви з мамою.

Привів він їх усіх до себе, і мама дуже втішилася, що її меншому синови добре в пророка жити. І сказав пророк тим двом синам:

— Я вас буду водити в поле і показувати вам квіти, котрі збирають на ліки для людського здоров’я.

Там вони вивчилися і поженилися. І вженив він їх меншого брата. І весело жили вони і ще й сьогодні добре жиють.

* Шу́ра — господарська прибудова.

* Задо́вгий — тут: завдовжки.

* Примівни́к — ворожбит, знахар.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
10 лютого 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.