Українські народні казки

Як баба чорта налякала

Українська народна казка Гуцульщини

Була одна баба. Така була вперта, що, як кажуть у нас, дріть пряла і на тій дріти можна було міст будувати. Мала та баба одну дочку. Звана та дочка Маруся. І мала баба зятя. Зять робив на земли, а іншого фаху не знав. А були там мисливці, що ходили у степи і били звір, полювали і на тім дуже багато заробляли. І стали великими багатирями *. Баба каже зятеви:

— Ти би пішов на полювання, убив би звір та мав би за ню гроші. Та купив би Марусі спідницю, сукенку, хустку.

Зять каже:

— Та я не маю з чого стріляти і не маю набоїв. Та й не вмію я стріляти. Мені треба помагати, звір на мене гнати.

А баба каже йому:

— Я тобі постараю всього.

Пішла баба, купила стрільбу * й набої * та й каже:

— Отак і отак цілься, а отак і отак стріляй.

— Ну, а хто буде на мене звір гнати?

— Я сама піду з тобою.

Зібралися вони і пішли обоє на польовання *. Ідуть, ідуть. Зять сам не знає, куди йде. Ідуть у степи. І підходять під величезну камінну гору. Під тою горою була стежечка. Вона вела аж на саму гору наверх. А зверху було велике дупло, яке вело в середину гори. У тім дуплі жили чорти, чорні, рогаті. І межи ними старший чорт Кацибір. Баба подивилася у ту діру, чи нема там звірі. А зять бабу стукнув та й потрутив трошки, і вона загриміла в то дупло на саме дно.

— Ох, — каже, — тепер ти не будеш пити з мене кров. Приходить він додому без баби. Жінка Маруся питається:

— Де моя мама?

А близенько жила сестра тої баби. Він каже:

— Мама повернула до тети *.

Маруся чекає, чекає — нема мами від тети. Приходить Маруся до тети.

— Де мама?

— Не було тут ніякої мами, — каже тета. Приходить жінка додому та й знов питає чоловіка:

— Де ти дів маму? Як не скажеш, я йду до шандарів *. Пішов зять тою самою стежкою шукати стару. І думає: «Що я маю робити? Де я маю свою голову подіти?» І приходить до того дупла. А всі чорти почули, що хтось тут є, і повилазили з дупла. І всі сиві, а деякі навіть зовсім білі. Посивіли за кілька день, так баба їх уїла. Старший чорт Кацибір каже зятеви:

— Даю тобі, що ти хочеш, лиш возьми від нас бабу. Зять питає:

— А баба жива? Кацибір каже:

— Жива.

І каже Кацибір зятеви:

— Як ти її забереш, я зроблю тебе лікарем. І ти будеш файно заробляти. Як ти схочеш, щоб слаба людина жила, то вона буде жити. Тілько дивись, чи там мене коло слабого нема. Як я буду в головах слабого, то він буде жити. А як буду сидіти в ногах, то помре. Як я буду в головах сидіти, то дай слабому водички, дай дрібку солі, ще щось. І він буде жити. А як я буду в ногах, то скажеш: «Я його не лікую, бо він має в тій і тій годині вмирати». А я в тій годині, що ти скажеш, його задушу. І будеш ти прославлений лікар. На весь світ прославлений. І ти так забагатієш, що не треба буде тобі ходити на обхід, сами за тобою будуть приходити. Але даю тобі такий наказ: нікому не кажи, що це я тебе зробив лікарем. Як ти це комусь скажеш, то я тебе задушу. Ні бабі, ні жінці не кажи. І аби ти не йшов лікувати за границю, тілько лікував у цего нашого царя. Коли підеш лікувати за границю, я тебе задушу.

Привів зять бабу додому. А в сусідстві був слабий чоловік. Лежав великі роки. Зять каже:

— Я піду до него подивитися.

— Не йди, — каже баба, — він лиш тілько що дихає. А він таки пішов. Входить до слабого.

— Що вам, не легшає?

Дивиться, а чорт у головах у слабого сидить. Питає «лікар» слабого:

— То що вам болить?

А той уже й говорити не годен. «Лікар» несе йому води, примовляє щось.

— Я вас вилікую, — каже.

На другий день приходить він знов до слабого. Родина втішилася, каже:

— Легше слабому, спав, їв трошки.

І за короткий час чоловік поздоровів. І привів «лікареви» за лікування пару волів.

Учулося це по світі, що є такий родимий лікар, який дуже добре лікує і навіть знає, о котрій годині людина помре. Учув це й цар. Що є в його державі такий лікар. А в царя заслаб син. Його лікували дуже багато всяких лікарів і не могли вилікувати. Спровадив цар цего «лікаря» з великою осторогою * до себе. Привезли його, зачав він лікувати царського сина. І вилікував.

Тоді цар забирає його з жінкою і з тою бабою до себе. І живе він разом із царем під великою осторогою. І сильно забагатів, що хоче, то має.

А в другого царя захорувала * жінка. Той цар просить цего царя, щоби дав йому свого лікаря вилікувати жінку. Дає півдержави, лиш аби вилікував жінку. Цар каже цему «лікареви»:

— Поїдеш вилікувати жінку в того й того царя.

«Лікар» задумався. «Як поїду, то я з тої держави живим уже не вернуся. Але й признатися цареви не можна, бо й так загину. І так загину, і так загину».

Приїжджає він за границю до тої цариці, заходить до неї, а чорт там.

— Ти чого сюди прийшов? Я тобі сказав, що за границю тобі не можна йти? Зараз гинеш.

А «лікар» сказав чортови:

— Мовчи, баба в хоромах *. Чорт настрашився та й каже:

— Лікуй, лікуй і в цій державі.

Вилікував він ту царицю, і цей цар дістав за це півдержави. І дав він тих півдержави «лікареви».

* Багати́р — тут: багач.

* Стрі́льба — рушниця.

* Набі́й — патрон.

* Польо́вання — полювання.

* Те́та — тітка.

* Шанда́р — жандарм.

* Осторо́га — тут: охорона, сторожа, варта.

* Захорува́ти — захворіти.

* Хоро́ми — тут: сіни.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
6 травня 1984 року
Оповідач: Шкрібляк Николай Остафійович (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також