☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як бабин син собі дівчину до вподоби знайшов
Українська народна казка Покуття

Була собі баба і мала одного сина. І каже вона йому:

— Синку, женися. Ти вже старший, роки проходять. А я стара, помру і навіть не буду видіти твого весілля. А син каже:

— Мамо, я би женився, але нема в нашій околиці такої дівчини, щоби вона мені подобалася і я її взяв.

І прочитав він у газеті: «В такій-то країні є дівчина, що нема їй хлопця до вподоби». Каже хлопець свої мамі:

— Сушіть сухарі, і я поїду.

Приїхає він у ту країну, винаймив собі готель. Знає він, що дівчина в тому місті є, але як її побачити? І прочитав він, що мають бути перегони на конях. Пішов він до пана, що мав такі коні, і сказав, що хотів би їхати на тих змаганнях його конем. Пан погодився, і почав він готуватися до тих змагань. І думає він собі: «Я її там побачу, вона там буде».

Поз’їхалися кіньми великі пани, купці різні. І кожний хоче зайняти перше місце своїм конем. І він виїхав, і зачали йому плескати, квітами його обкидати. І він зайняв перше місце, і нагородили його. І він її, ту дівчину, побачив. І вона його побачила і сподобала собі його.

Усі пани пороз’їхалися, а він собі пішов у готель. І подумав він: «Що з того, що я її бачив, коли нічого не говорив з нею?» І ходив він вулицями того міста, і одного разу здибаються вони двоє на вулиці. Вона йому каже:

— Чим вас зацікавило наше місто, що ви приїхали сюди?

— Мене зацікавило, бо тут є така дівчина, що нема їй хлопця до вподоби. Тому я й приїхав.

Вона відповідає йому:

— Та дівчина — це я. Але тобі так далеко до мене, як від неба до землі. Ти бідняцького роду або якої нещасної баби син, а я з роду царського.

Розійшлися вони. Вона відійшла від него, стала та й подумала: «Раз він приїхав шукати мене аж у наш край, то з ним варто піти. Поїду я з ним». Вернулася вона до него і каже:

— Я лишаю своїх родичів і поїду з тобою.

Тоді подарував він їй на пам’ятку обручку, яку дала йому мама. І поїхали вони.

Тікають вони лісами, полями. Змучилися і сіли відпочити. Вона поклала голову йому на коліна і заснула. І тоді він подумав: «Що я доброго зробив? Я нещасної, бідної баби син, а вона таки царева донька». І стягає він у неї з пальця ту обручку. А пташок надлетів і вхопив обручку в дзьобик. Зсуває він її голову із своїх колін і за тим пташком. Вдарив він його буком і вбив. А там була річка, і пташок паде в річку. А риба підштрикла, хапає пташка в рот і прожирає. Він у річку

і поплив. А там рибаки ловили рибу і його імили, поклали в човен і привезли до свого царя. Він молодий білий хлопець, а там чорна раса людей. І цар його собі дуже сподобав.

А та дівчина, котру він обдурив, пробудилася — нема нікого, тільки дерева. Подумала вона: «Не слухала я своїх родичів, а послухала якогось зайшлого. Тепер додому не вернуся, піду світ за очі».

Ішла вона, йшла і прийшла в його село. Дуже собі сподобала місцевість і стала там жити. Вона мала гроші і зачала будувати велику лікарню. І лікувала там людей.

На свята пішла його мама до склепу і купила риби. Чистила ту рибу і найшла в ній обручку, ту, котру давала свому синови на пам’ятку. І приснився його мамі сон. Хтось каже їй: «Заклич на вечерю таку людину, котра в нашій країні зайшла». Мама стала і подумала: «Нема нікого такого, крім дівчини, котра побудувала лікарню». І пішла мама, і закликала її на вечерю. Повечеряли вони, і стала дівчина питати:

— Бабко, у вас не було дітей?

— Був у мене один син, але не було йому до вподоби дівчини. А читав у газеті, що в такій і такій країні не було дівчині до вподоби хлопця, і він поїхав шукати тої дівчини. Але його відей на світі нема, бо я вчора купила рибу і найшла в ній обручку, котру давала йому на пам’ятку.

Показала обручку тій дівчині, дівчина подивилася, пізнала її і подумала, що його вже нема на світі.

А той хлопець прочитав у газеті, що в його край зайшла дівчина і побудувала величезну лікарню. І це дуже його зацікавило. Поїхав він і розізнав, що це дійсно та дівчина, якій він кривду зробив. Перебрався він на старого діда, узяв кросна й пилу і йде попри ту лікарню. І коло лікарні впав і плаче. Виходять санітарки, підбирають його і заносять у лікарню. Що йому не роблять, а він плаче. Аж приходить та сама дівчина, яку він обдурив. Він пізнав її. І питається вона його:

— Що вас болить, що ви плачете? А він відповідає:

— Мене все болить, бо я зробив у своїм життю зле. Я обдурив дівчину і лишив її серед лісу, щоби її звір з’їла.

І тоді вона сказала:

— Я жива.

І простила вона йому, і пібралися вони, і добре жили.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Задубрівці, Снятинського району, Івано-Франківської області 23 червня 1987 року Ткачук Ілля Михайлович (1921)