Українські народні казки

Як багач дідом зробився

Українська народна казка Покуття

Був собі дід, що нічого не мав, а мав лиш ліру і ходив по жебрах. Була у него дівчина, дуже вродлива, але дуже обдерта. Він був теньго шпаркий, той дід. А на краю села сидів багач великий. Був у него оден син. Довго він ся не женив, бо не мав коли женитися через роботу. Йому старі не раз казали: «Женися». Одного разу пішов на вечорниці в село. А він сильно багато курив, так як я. Ішов додому, захотів курити і не мав сірника. Було вже пізно. Всюди вже погасло, лиш у того діда світилося. Йому було встидно повернути до діда закурити, бо то був дід, а він багач. Але зайшов. А дід якраз гроші рахував. Як його вздрів, то гроші сховав. Витріщився дід на него. Чого багач до него прийшов? Він же ніколи не заходив до него. А парубок його перепросив та й каже:

— Батьку, я до вас зайшов, аби-сте дали мені вогню закурити папіроса.

У діда горів каганчик. Парубок нахилився до того каганчика курити, а там близько дівчина спала. Баба лежала на печі, дід на припічку сидів, а дівка на лавці, близько коло каганчика спала. Вона того парубка не виділа, бо спала. А сорочка на ній сильно дрантива була. Та й дуже йому та дівчина сподобалася.

І куди він ходив, усе була йому та дівчина на гадці. «Ні з ким ся не женю, лиш з нею». На другий день сказав він родичам:

— Мамо й тату, я буду ся женити.

Старі дуже зраділи, бо вони ще від него такого не чули. І запитали його:

— Будем шукати молоду чи ти, може, вже маєш? Він їм відповів:

— Я вже маю наречену, вже вибрав собі. Вони спиталися:

— Де?

— У того Івана, що на ліру грає.

Вони цисе вчули та й зачали сміятися. Думали, що він жартує, а він сказав, що таки-так. Тоді закликали свою багацьку родину і зачали радитися, що з ним робити. Сказали, що вдурів. І багацька рада мала вибрати йому другу дівку. А він сказав, що ніяка не буде його жінкою, лиш донька того діда Івана, що на ліру грає.

— ...Як ви шукаєте мені другої жінки, то я не женюся. Піду від вас геть і ґаздуйте собі сами. А мене навіть не ждіть, бо я до вас не вернуся.

Вони спудилися, що він таке зробить, як сказав, і вирішили женити його.

Як прислав він до того діда старостів, дід здивувався і не хотів вірити, що багач посватає його дочку. Зразу погодилися, і зразу засватав. У великого багача смуток, а в діда радість. У багача грала духова музика з трубами, а в діда на лірі грали.

Нарешті пішли за молодою, ведуть її. Ідуть діди з своїми лірами, а старий несе посаг у мішку. Там була четверта пайка мішка, а дід що сили має несе. А мішок дуже дрантивий. Багацька музика стихла, бо всі люди вийшли назустріч дідів.

Як прийшли діди, посадили їх за стіл. Всі гості за столом, молода посередині. А старий несе посаг і перед молоду кладе в дрантивому мішку на стіл. Одні багачі сміються, другі плачуть, а треті кажуть:

— Так тобі й треба.

А між ними оден був цікавий та й каже:

— Ходім подивитися до того посагу, що той дід приніс своїй дочці? Вони заглянули, а то все гроші. Як той староста сказав, що гроші, багачі перевірили, злапали того діда і «на ура» підкидали. І зразу того діда полюбили. І поважали його, як доброго багача. Запровадили його за стіл, і дуже веселилися всі весільні.

Дід за все своє дідорство копійки не прогайнував, такий шпаркий був.

По весіллю щонеділі приходили сват до свата. Той туди, а той туди. Сідали за стіл і веселилися. Одного разу вибралися всі до церкви, лиш обидва свати лишилися. Сиділи за столом і пили горівку. При горівці каже той бідняк багачеви:

— Ти ніколи в свому житті спокою не маєш, все робиш та й робиш. А якби ти знав, як то добре дідови! Хата від хати ходити і міняти «Отче наш» на хліб. Треба- вміти до людини підходити, аби дала. Як прийде добрий дід на обору, скине шапку і молиться. Приходить до сіней, уклякає і далі молиться. І до хати не йде. Такому дідови дев’ять хат дасть, а десята не дасть. Як він перейде велике село, то жодний ремісник того не заробить, що він.

І говорить він сватови-багачеви:

— Ходи зо мною на жебри. Будеш видіти, що буде тобі ліпше, як підеш зо мною.

А той каже:

— У мене вбрання нема для роботи дідорської. А дід каже багачеяи:

— Я вижу, у тебе в коноплях стоїть бовван, що горобці пуджяє. На тім опуді є капелюх, що для цего підійде. А решту, чого там не стане, я донесу з дому.

Та й договорилися зразу йти. Каже дід багачеви:

— Рушаймо борше, бо скоро з церкви вийдуть. Старий йому:

— Мене ж знають люди, бо я багач.

— А ми підем далі, у другий бік. Туди, де ти мало бував.

І вони пішли. Се було перед жнивами, були вони в поході два тижні. Дуже сподобалася багачеви та робота, і каже він:

— Я би хотів відвідати свій дім. Як там наші молоді ґаздують? Бо вони не знають, де я пішов. Ми підійдем увечір. Як будуть ґаздувати в порядку, то підем далі, а як погано, то лишимся помагати їм.

Прийшли вони увечері, дивиться багач у маленьке віконце з-за хати. Стара палить, молода барабулі струже. А син опалку рихтує, бо подерлася. Говорить багач сватови:

— Все в порядку. Як вони, — каже, — полягають спати, ми підем до стодоли і перевірим, чи вже возять снопи.

Пішли до стодоли, дивляться, по однім боці в стодолі уже на метер закладено. Стоїть фіра снопів, ще треба їх скидати, і є там колосина. Каже багач:

— Полягаєм у сю колосину спати.

Полягали вони та й позасинали, а досвіта прийшли до стодоли син з невісткою. Каже син до невістки, жінки свої:

— Ти бачиш, є твій тато й мій тато. Яка велика поміч буде нам рано. Твій тато так не вміє складати снопи в клуню, як мій тато, бо мій тато ґазда. Твій тато буде подавати снопи, а мій складати. Ти йди води, а я йду січки коням сипати. Нагодуймо, напіймо коні і рано будем снопи возити.

У невістки в руці лямпа засвічена. Подивилися вони ще раз на своїх батьків і пішли до свої роботи. Вони вийшли, а багач каже до діда:

— Ти чуєш, що вони говорили? «Оден буде подавати, а другий складати». А я вже відвик від сеї роботи. Я вже запробував, що дідом бути ліпше. Заким вони ще не розголосили в хаті і за нами не прийшли, тікаймо. Нема ліпшої роботи, як у діда. Той дасть, той нажене, той псом затравить — всяко буває. Але все ж краще жиється, як якомусь там інженєрови. Де хочеш, там ідеш. Вольна воля. І гроші є.

Отак дід з багача діда зробив.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Копачинці, Городенківського району, Івано-Франківської області
12 березня 1988 року
Оповідач: Дутка Петро Якович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.