Як багач зробився бідним
Українська народна казка Покуття
Було два браття — оден багач, а оден бідний. Той бідний ходив до багача на роботу. І він, і жінка його. Він молотив, а жінка помагала прясти, мастити, білити — усю жіночу роботу робити. Робили так цілу зиму. А тут уже підходить Великдень, та й каже бідний брат:
— Дай, брате, мені збіжжя, бо мені треба вже його змолоти. Іде Великдень, треба паску печи.
А багатий брат відповідає:
— Нащо будеш брати збіжжя? Ади, я змелю, та й твоя жінка і моя разом спечуть. Та й озмеш готову паску.
І це провелося аж до послідньої днини. Прийшла субота. Бідний брат приходить та й каже:
— Брате, то давай уже ті паски. А багач каже:
— Ти що, не знав, що Великдень іде? Чого ти собі паску не рихтував?
Бідний каже:
— Ти ж казав мені, що разом будем печи. Ми ж з жінкою робили в тебе.
— Ви робили та й харчувалися. Та й ваші діти приходили їсти.
Та й бідний пішов додому плачучи. Завтра Великдень, а Паски нема. Прийшов додому та й це розказав жінці. Та й жінка плаче, та й діти плачуть. Каже чоловік:
— Я встану досвіта та й подивлюся, де куриться. Піду принесу вогню та й що-небудь дітям звариш, хоч якоїсь юшки.
А колись не було сірників, як тепер. Вийшов бідний брат і дивиться, де куриться, і побачив за селом вогник. Прийшов туди, а там сидять три діди, білі-білі, старі-престаренні. Сидять та й курять собі люльки. Бідний брат не знав, хто то, а ті діди були Вітер, Дощ і Мороз. Прийшов він д’тим чоловікам, привитався та й каже, що хоче вогню. І розказав їм, що його привело до них. Що він у брата молотив, а брат нічого не заплатив і навіть паски не дав. А ті діди питають:
— Тобі вітер нічого не шкодить?
Це Вітер так його спитав. А він каже:
— Що мені вітер має шкодити? Стирти порозвіває? У мене нічого нема. Я бідний.
А тоді питає Дощ:
— Дощ тобі нічого не шкодить?
— Що він мені пошкодить? Що мені затопить? Як починає капати в хату, то я підставляю баняк, та й хай собі капає.
Тоді питає третій дід, Мороз:
— А мороз тобі нічого не шкодить? Каже він:
— Що мені мороз буде шкодити? У мене нема ні телят, ні ягнят, щоби поперемерзали. А діти вгорнуться в кожух та й сидять на печі.
Тоді оден дід йому каже:
— Тримай полу.
Та й кинув йому в полу лопату вогню. Та й другий, та й третій по лопаті покидали. Та й кажуть:
— Як прийдеш додому, висип цей вогонь у хоромах.
І він пішов додому, висипав вогонь у хоромах, а то зробилися гроші. Такі файні, блискучі. Блищать на всі хороми.
А багатий брат іде до церкви через подвір’я бідного. Та й хоче бідного подражнити, що в того паски нема. Зайшов та як уздрів, що в брата так сіяють гроші в сінях! Та й питає:
— Відки, брате, ти це маєш?
І брат йому розповів, як то було, що він пішов до тих дідів і попросив вогню. Вони йому дали по лопаті. Він приніс додому, а з того вогню зробилися гроші. А брат-багач як учув це, то поклав кошик на подвір’ї і побіг туди, де ті діди були, щоб і собі золота набрати.
Приходить багач, а діди сидять собі, як сиділи, та й курять люльки. А він прийшов та й каже, що хоче вогню. А дід Вітер його питає, чи не шкодить йому вітер. А він каже:
— Чому не шкодить? Шкодить мені Вітер. Стирти мені порозвівав, хату розшив.
А дід Дощ його питає, чи нічого не шкодить йому дощ. А він каже, що дощ йому також шкодить. Стирти порозмокали, збіжжя замокло. А Мороз питає, чи не шкодить йому мороз.
— Також шкодить. Телята, ягнята позамерзали. Каже оден дід:
— То давай полу.
Він наставив полу, і діди кинули йому по лопаті вогню. Оден дід кинув лопату, другий лопату і третій лопату. А він каже:
— Киньте ще по лопаті.
І вони дали йому ще по лопаті. Він то ніс, ніс, не встиг донести до дверей та й висипав ту грань на подвір’ї. А вітер війнув, розвіяв вогонь по всім його господарстві та й все згоріло: і хата, і стайні, і стирти. І зробився він з багатого бідним.