Українські народні казки

Як багач кертинею став

Українська народна казка Гуцульщини

Були собі два брати, один багач, а другий бідний. Та й прийшла весна, треба вже орати. Та й каже бідний брат багатому.

— Виори мені. Моя нивка невелика, виори. А багач каже:

— Ти мені вперед ори, а я потому виору тобі.

І оре бідний багатому. А це було перед Великоднем. Та й знов каже:

— Дай мені коні, брате, най я й собі виору. А той каже:

— Я дам. Ще ори мені.

І він не давав йому коні до Великодня, а на Великдень рано сказав:

— Бери коня та й ори собі.

Він узяв коня та й пішов орати. І приходить до него якийсь дідо. Та й каже:

— Чоловіче, що ти робиш? Чого ти в такий день ореш? Нині світ радується, Христос Воскрес. А ти що робиш?

А він каже:

— Я бідний. Я не мав грошей, не мав чим заплатити. А брат сказав, що дасть мені коней. Я йому робив, а він дав мені коня аж нині.

А той дідо сказав:

— Чоловіче, йди додому і віддай йому коня. Твоя нивка буде завеснована. А він буде орати, поки світу та й сонця.

Та й перемінив дідо багача на кертину *. І став багач кертиною і оре щоднини й щогодини. І оре й оре. І тепер ще оре.

* Керти́на — кріт.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
1 червня 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.