Українські народні казки

Як баран розсудив

Українська народна казка Буковини

Один чоловік узяв ціп і пішов на роботу. Ішов попри ліс, дивиться: мисливці гонять вовка. А вовк прибіг до чоловіка та й каже:

— Врятуй мене, бо вб’ють мене мисливці.

— Як же я тебе врятую? А вовк йому:

— Я залізу в мішок, а ти мене неси. Як вони пробіжать, то я піду собі, куди треба.

Так той чоловік і зробив. Вовк заліз у мішок, він зав’язав його, взяв на плечі і пішов. А мисливці добігають до того чоловіка та й питають:

— Вуйку, ви не виділи, не біг тут вовк?

— Я не бачив нічого, — сказав вуйко і пішов далі.

Мисливці пробігли, він проніс ще трохи вовка та й випустив з мішка.

— Іди, вовче, я не годен тілко нести.

Пустив вуйко вовка, а вовк іде за ним. Іде та й каже:

— Знаєш, чоловіче, я так їсти хочу.

— То що?

— Я тебе з’їм. Чоловік йому:

— Та як ти мене будеш їсти? Я тебе врятував від смерти, а ти мене їсти?

— Буду їсти, бо що ж інакше знайду? А чоловік каже:

— Як таке діло, що ти напосівся мене з’їсти, я з тобою боротися не годен, ідемо до трьох зустрічей. Що три зустрічі скажуть, то й буде.

Ідуть вони, здибають козу. Каже чоловік:

— Суди нас.

— Як я вас буду судити, за що?

— Я йшов на роботу, а мисливці гнали вовка. Мали його вбити, а він прибіг до мене і попросив: «Чоловіче добрий, врятуй мене. Озми мене в мішок і на плечі. Мисливці пробіжать, а я лишуся». І я його врятував, а він тепер хоче мене з’їсти. Тепер кажи, козо, що знаєш. Що скажеш, те й буде.

Коза видивилася на них та й каже:

— То най з’їсть тебе, як ти дурний. Та й пішла.

Ідуть далі. Здибає їх пес. Каже йому чоловік:

— Суди нас.

— Як я буду вас судити? За що?

Бере чоловік та й розказує. Так само, як козі розказував. -...Я його врятував, а він хоче мене з’їсти. А пес і каже:

— То най з’їсть тебе, як ти дурний. Та й пішов.

Ідуть вони далі, здибають барана. Каже чоловік:

— Суди нас, баранчику.

— Як я буду вас судити й за що? Розкажіть, то я вас розсудю. Тоді каже чоловік:

— Я йшов на роботу, а мисливці гнали вовка... І все розказав, як було. А баран і каже:

— То як ти його в мішкови врятував? Що, вони не виділи, що він у мішкови? Най він мені покаже, як ліз у той мішок, як ти його взяв на плечі.

Чоловік тримає мішок.

— Отак я тримав мішок, а вовк ліз.

— Покажи, вовче, як ти ліз, — каже баран.

Вовк заліз задом у мішок, а голова — наверхи. А баран і каже:

— То що, вони не виділи, що в тебе голова наверхи? Показуй мені так, як було.

А вовк:

— Я весь заліз.

— То покажи, як ти весь заліз.

Вовк заліз у мішок весь, а чоловік узяв та й зав’язав. А баран каже до чоловіка:

— Клади його на дорозі. Чоловік поклав, а баран:

— Зараз я покажу, як з баранами б’юся, а ти покажи, як ти хліб молотиш. Отак я вас і розсудю.

Відходи баран, розганяється і б’є рогами той мішок, відходи, розганяється — і б’є. Ударив кілко раз і став.

— А тепер ти, чоловіче, покажи, як ти тяжко заробляєш, увесь день ціпом б’єш.

А той чоловік вовка ціпом та й ціпом. Втомився, відпочив трохи і знов ціпом б’є. Показує, як він хліб молоти. А як розв’язали мішок, то вовк уже й не дихав. Баран йому й каже:

— Тепер облупи його, а шкіру продай. Будеш мати більше, ніж би заробив за день ціпом. І не будь далі такий дурний. Добре, що ти на мене, розумного, попав.

Та й розійшлися вони.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
12 серпня 1985 року
Оповідач: Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.