Українські народні казки

Як батько навчив синів працювати

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись на світі один чоловік і мав він три сини. Вони повиростали високі, стрункі та здорові, але ніколи не тяглися до роботи. Їхній батько день у день і рік у рік працював на винограднику, в садку, на городі, порався у хаті. Все життя він піклувався про синів, годував їх і одягав. А вони, тільки-но припече сонце, так одразу ж і ховаються в холодок крислатих дерев або мчать стрімголов на річку купатися, ніяка робота їм на думку не йде.

Добре оброблений і доглянутий батьком виноградник і садок давали восени щедрий урожай.

Так минали день за днем, рік за роком. Та ось батько постарів, його борода стала біла-біла, мов сніг. Побачивши, що старість забирає останні сили, що вже немає в нього сили вести господарство і піклуватися про синів, батько вирішив передати їм у спадщину скарб, який здобув у повсякденній праці.

Одного дня покликав усіх трьох синів до свого ліжка й каже:

— Любі сини, скільки я жив, стільки й піклувався про вас, працював дні і ночі, і ось тепер, на старість, не можу залишити вам ніякої спадщини, окрім цієї хати, виноградника, садка та городу. Але запам’ятайте, що у винограднику закопано справжній скарб — горщик із золотом. Копайте виноградник і ви знайдете схований там скарб. І тоді все життя будете здоровими і багатими.

Сини в один голос запитали батька:

— А де саме закопано той скарб?

— Не пам’ятаю, — відповів батько, — я закопав його ще в молодості. Беріть лопати, перекопуйте від куща до куща, від межі до межі і знайдете.

Після смерті батька, коли у синів не залишилось і шматка хліба, наймолодший із синів згадав про скарб у винограднику.

Наступного дня усі троє підхопилися раненько, кожен узяв по лопаті і заходилися копати на винограднику землю. Копали то в одному місці, то в іншому, понагортали цілі купи землі на виноградники, але так нічого й не знайшли. Зажурилися брати:

— Якщо ми й далі так будемо безладно копати, то ніякого скарбу не знайдем. Давайте перекопувати землю всю підряд, — сказав найменший брат.

В кінці городу старший брат загородив заступ глибоко в землю і наткнувся на кам’яну брилу. Взялися брати дружно викопувати той камінь, а коли зрушили його з місяця, то з-під нього забило джерельце чистої та холодної води. Виклали з каменю криницю з доброю водою, що вся околиця ходила сюди і брала смачну воду.

Хлопці щиро захопилися роботою, перекопали всю землю від куща до куща на винограднику, під кожним деревом у садку, скопали увесь город уздовж і поперек, але так ні до чого й не докопалися. Тоді хлопці вирішили, щоб їхня праця не була марною, засіяти город і щось та вродить.

Засіяли вони город так само, як колись робив їхній батько, потім своєчасно прополювали сходи та поливали джерельною водою. І ось діждалися врожаю: виноградник, садок і город уродили так, як не родили ніколи доти.

Зібрали брати багатий-пребагатий урожай, поділили між собою і знову заходилися копати землю.

Тоді брати зрозуміли, що батько сказав дуже глибокі і мудрі слова: «Скарб — це праця». Оце й був той скарб, який прагнули знайти брати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Карпович Ольга Антонівна (1946 року народження), Дніпропетровська область, Апостолівський район, Пам’ять Ілліча 282 (7417). Як батько навчив синів працювати. СУС 910 Е. Записала Самарська Марія 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.