Українські народні казки

Як батько синові дружину шукав

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі чоловік із жінкою, і було у них п’ять дочок. Такі вже вони були красиві, що й не сказать. А вже веселощі любили більше від усього на світі. Чи робили, чи ні — уже зібралися і щебечуть, і сміються, одна одну перебивають. Тільки менша їх сестра була зовсім не така. На гулянки було нічим не заманиш. То завжди відмовляла сестрам, причину находила. Одну роботу зробить, другу почина. Сестри було і кажуть їй:

— Сестро, ходім погуляєм, повеселимось, поспіваєм.

А вона їм і каже:

— Не можу гулять, робота є. От як пороблю все, тоді й піду. А співать я можу і дома, як щось роблю. Та коли я зроблю ту чи іншу роботу, то мені і радощів не треба. Так добре та весело дивитись на те, що зробила, аж душа радіє.

— Та пішли з нами, сестричко! Прийдем, тоді все разом зробим.

Так ні, не упросять її. Рідко коли вона зглядалась на їхню просьбу.

От уже дочки і на виданні стали. Батьки не нарадуються ними. Красиві такі, і не ледачі, подобатися якому хочеш парубкові будуть. Знай, сватів дожидаються. А ті й не барились. Рік за роком одна за одною дочки й заміж повиходили. Залишилася сама найменша. І час заміж іти, та ніяк пари не підбере. Все відмовляє сватам.

А в другому селі, по сусідству, жив чоловік із жінкою. Було у них п’ятеро синів. Сім’я була роботяща, шанована. А сини як на підбір. Вродливі, роботящі, хазяйські. Все було у того чоловіка. Багатства багато: водилась худібка, городина врожаїлася, а вже сад із синами такий виростив, що ніде такого не було. Незвичайної краси яблука та груші. А смачні які були! Кущі малини, крижовника і ще багато всякої дивовижі було там. А сливи були такі, що аж гілки гнулися від них. Та такі крупні виблискували на сонці, що аж очі не відведеш.

Ото жили чоловік із жінкою, поживали, за хазяйство дбали, синів на ноги ставили. Як прийшов час їм женитися, то кожен вибрав собі дівчину, яка сподобалася, та й зажили кожний щасливо. Тільки менший син ніяк не вибере собі пари. Батьки аж зажурилися. Як помогти синові щастя найти? От батько й питає сина:

— Яку ж тобі дівчину найти, щоб ти на ній оженився, сину?

— Та я таку, тату, хочу вибрати собі до пари, щоб і гарна була, і працьовита, і хорошої вдачі. Щоб мене і вас шанувала. Тоді я її любить буду все життя. Буде вона в мене така красива, найкрасивіша у світі від усіх жінок, як макова квітка у полі.

Задумався батько. Як же помогти синові? Думав-думав не один день. І ось, що він зробив. Сказав, що скоро їде на ярмарок, поїде продавать сливи, то щоб помогли йому зібратись. Налагодили воза, нарвали слив і засипали ними віз доверху. Раненько батько вирушив у дорогу.

Продавав тільки біля того двору, де є дівчата. І тільки дівчатам. А плата була незвичайна. Скільки винесе дівчина сміття з хати, скільки й слив їй насипе. От приїхав і в сусіднє село. Чутки про таку незвичайну і дивовижну торгівлю поширилася дуже швидко. Дівчата на вулицю повибігали, несли, тягнули сміття хто в чому. Повимітали і повигрібали його, де й ніколи не прибирали. Та такі раді, що сливи даром дають, за таку смішну плату. Одна поперед одної спішать та сміття виносять. Галасу як на справжньому ярмарку.

Тільки одна дівчина в стороні стоїть од воза, та знай одно на сливи поглядає тихенько. І слив хочеться, купить нема за що. У хаті чисто-чистенько, все так і сяє, все мите-перемите, метене-переметене, долівка, як тільки змазана, і пилиночки ніде нема.

Та чоловік примітив цю дівчину та й почав розпитувать її, здалеку так. І хто вона така, і як її звать, і хто її батьки, чи є сестри та брати, за хазяйство не забув спитать. Вона й розказала за себе все і за батьків.

— А сестри, — каже, — вже заміж повиходили, одна я осталася.

— А ти ж чому не виходиш заміж? — пита чоловік.

— Та не так то просто собі до любові найти пару, — відповідає дівчина.

(А це була якраз та дівчина, що сестри її все кликати гулять).

— А чому ж ти, дівчино, слив не купляєш? — питає далі чоловік.

— Так немає за що, — відповіла йому дівчина.

Тоді чоловік і сливи не продав, а вирішив зразу їхать додому. По дорозі у людей розпитав, як живуть-поживають її батьки, якого вони роду і все, що його цікавило. Та й швиденько додому вернувся. Та такий веселий, так радо йому на душі. Адже найшов те, що шукав. Саме таку дружину треба його синові.

Прийшов до хати, сіли обідать. А після обіду батько й каже синові:

— Ну, синку, пора тобі вже й женитися. Розквітла твоя маківка не на полі, а в сусідньому селі. Шукаєм старостів та і в дорогу.

Та й розказав синові про своє ярмаркування, та як він сину жінку шукав.

Скоро й весілля одгуляли. Молоді були нівроку, до пари одне одному!

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Галкіна Любов Олександрівна (1952 року народження), Дніпропетровська область, Софіївський район, Вишневе 199 (7377). Як батько синові дружину шукав. СУС — , багато варіантів. Записали учні 9 класу 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.