Як бог літа ділив
Українська народна казка Поділля

В той час, коли появилися люди на землі, а за ними звірі і птиці, бог вирішив дати всьому лад і провів велику нараду, на який наділив все живе на землі літами, тобто віком.

Всі стояли в черзі до бога, а звідти кожен виходив і знав, скільки йому судилося жити. Радісною вийшла ворона, якій бог наділив триста років віку. Волові бог вділив 30 важких років. Не обділив бог собаку та мавпу. Лише чоловік вийшов від бога сумним, бо вділив бог йому лиш тридцять років життя.

Чоловік попросив бога добавити йому віку, адже за тридцять років він і дітей не встигне виростити. Бог сказав, що не може нічого вдіяти, бо вже все розміряно. Можна купити роки в того, в кого вони зайві.

Зрадів чоловік. Невідступно купив він собі років у вола, собаки та мавпи і радісний пішов додому. Але передчасно радів чоловік, бо насправді він живе лише своїх тридцять років, поки молодий та здоровий. Потім починаються волячі роки. Адже ростуть діти, їх потрібно одягати, вчити, годувати і працювати якомога більше, щоб утримувати сім’ю.

Після цього людина старіє, працювати не може, а більше наглядає за двором та домом. Це собачі літа. Часом пожилі люди втрачають пам’ять, розум, тобто веселять людей.

Оце вже людина живе мавпячі літа. Чи справедливо це? Ні! Але життя є саме таким.

Як бог літа ділив
Українська народна казка Чернігівщини

Додумався Бог навести лад на землі. І дав він знати чоловіку, птасі та тварині, щоб зійшлися на розподіл літ для життя. Першим Бог запросив до шатра на бесіду чоловіка. І мовив йому таку річ:

— Ти у мене найкраще створіння. Я даю тобі для життя тридцять літ.

Засмутився чоловік:

— Боже! Це вже занадто скупо ти мені даєш! Тільки розживуся, а вже і душу тобі оддай!

— Зі мною торгів нема! Це не базар.

Вийшов чоловік від Бога і жде що буде з другими. Зайшов після чоловіка до Бога віл.

— Даю й тобі тридцять літ для життя.

— О Боже! Це для мене забагато. Тридцять літ носити ярмо. Зніми з мене хоч десяток років.

— Получив своє і йди!

Вийшов віл зажурений, а чоловік до нього:

— Скільки тобі літ дав Бог?

— Тридцять літ. Для мене це забагато.

— Ну дак я од тебе куплю собі.

Поторгувались і чоловік купив собі у вола двадцять літ. У вола залишилось десять, а у чоловіка п’ятдесят стало. Зайшов після вола до Бога пес. Попало і собаці тридцять літ. Гавкає пес і каже:

— Тридцять літ це забагато. Тридцять літ гавкати і держати прив’яз на шиї?

— Сказано, зроблено, — пригрозив Бог.

Вичвалав пес із шатра. Чоловік знову урвав від собаки ще собі двадцять літ. Тепер у нього понад сімдесят.

Після пса до Бога зайшла мавпа. Бог зирнув на неї і одразу прорік:

— І тобі тридцять літ життя даю!

— Як тридцять? Тридцять літ смішить людей? Боже! Помилуй! Це забагато для мене!

— Замовч сяка-така! — гримнув Бог і показав пучкою на двері.

Діждався чоловік і мавпи. Сторгувалися, вдарили по руках. Мавпі осталося десять літ, а у чоловіка цілих дев’яносто. Запримітив Бог чоловікові торги.

— Що ти тутечки, чоловіче, базаруєш? Ану забирайся звідціля, щоб і духу твого тут не було!

А вслід ще гримнув чоловіку:

— Як собі постелив, так і будеш спати!

З тих літ чоловік тридцять літ здоровий, дужий, красивий. Не має великої жури. Оце і є його божі людські літа. Після того приходять волячі, куплені. Тут чоловік мусить тягти, як віл, бо забагато на його голову звалюється жури — родина, діти, заробітки. І так тягнеться до п’ятдесяти. А потому до нього приходять собачі літа. Сам він уже не молодий, діти уже в люди вийшли, та й сил замало уже. Діти мають його за сторожу коло хати. І так він тягне до сімдесяти літ. А після семи десятків приходять до чоловіка літа мавпячі. Бавиться чоловік з онуками, розум у нього вже слабшає. І так до дев’яноста літ. А тут уже й літ нема!

Ось так Бог посміявся з чоловіка.