Українські народні казки

Як брат братови очі вибрав

Українська народна казка Бойківщини

Жили собі багатий брат і бідний брат. Чого бідний? Бо мав шестеро дітей, а багатий всього одно. А той бідний все до багатого ходить та й робить, та й робить. То за кусок хліба, то за мисчину муки. Приходить їдного разу бідний брат до багатого та й каже:

— Дай мені, брате, ґелетку муки. Я тобі літом відроблю. Або я, або жінка.

Дав йому багатий, і приніс бідний ту муку додому. А через дві неділі знову йде до него та й каже:

— Брате, дай мені ще ґелетку муки. Я тобі літом відроблю. Багатий брат йому:

— Не хочу твоїх підробітків. Дай собі око вибрати — даю тобі ґелетку муки.

Дав він око, багатий вибрав його і дав йому ґелетку муки. І поніс той муку додому. Через три неділі знов приходить бідний брат. І каже:

— Брате, дай мені муки на відробок, бо діти пропадають. Брат йому знову:

— Дай собі друге око вибрати, даю тобі дві ґелетки муки. Бідний каже:

— Брате, іду додому порадитися з жінкою. Прийшов додому та й каже жінці. Жінка йому:

— Чоловіче, як ти будеш сліпий, що я потому сама буду робити? Ми й двоє не можемо, а що зроблю сама?

А він каже:

— Може, люди будуть мати бога в серци і мені допоможуть, бо будуть знати, що брат зо мною так зробив. Відведеш мене на роздоріжжя, і я там буду просити кусок хліба.

Жінка погодилася і каже:

— Най буде так.

Пішла вона з чоловіком до багача, аби взяти муки і привести чоловіка.

Прийшов той до брата, і взяв брат веретено і вибрав ’му друге око. І жінка взяла муку і чоловіка за руку і повела додому. Привела, переночували вони, а рано чоловік устав і каже жінці:

— Спечи мені коржик на дорогу.

Спекла жінка корж, дала чоловікови на дорогу, взяла його за руку, а собі під плече трохи соломи, аби чоловік на голу землю не сідав. Відвела на роздоріжжя і лишила його там.

Коли народ довідався, що такий-то братови виколов очі, люди ішли і, хто що мав, несли йому і давали. Де яке село зачує, то всі ідуть туди. І немного, дванадцять днів він там сидів. Жінка приходить кожної днини г’нему і несе від него, кілько може. І грошей, і хліба, і одежі.

Пересидів він там дванадцять день, а тринадцятої днини звіявся вітер і так віяв, ніби людина говорила. І причувається сліпому чоловікови: «Встань, чоловічку, і поступися наліво три кроки. Там є кирничка. Умий у ній свої ями, де твої очі були». Чоловік устав, намацав тоту кирничку, умив свої ями, де в него очі були, і зробилися в него очі, і він провидів. Провидів і каже:

— Чого я буду тут сидіти? Іду додому.

Встав чоловік і йде додому. Приходить на міст, пройшов його, а з-під мосту виїжджає фіра, повна добра. На фірі сидить дідусь, старенький, сивенький. Він вклонився тому дідови, дідо став, зліз з фіри і каже:

— Синку, сідай на фіру, їдь додому, жий з своїми дітьми. Чоловік дідови подякував, і дід пропав.

Приїхав він додому, а багатий брат подивився, що той з жінкою носять з фіри до хати такі добра, яких багач ще й не видів — та й питає:

— Де ти тото набув?

— Мені, — каже, — люди дали. І дідусь мені дав тоту фіру й тоти добра.

Багатий брат каже:

— Брате, вибери мені очі.

А бідний брат йому:

— Ні, я тобі не вкладав очі і вибирати не буду. Багатий прийшов додому і каже жінці:

— Жінко, вибирай мені очі, бо видиш, я братови вибрав очі — він став тепер багатим.

Жінка взяла веретено і вибрала чоловікови обі очі. Взяла півлітру масла, бохонок хліба, подушку і повела його на роздоріжжя, там, де брат сидів. Подушку йому дала, аби на земли не сидів. Як люди почули, що багатий брат таке зробив, стали приходити до него й казати:

— Так тобі й треба.

І ніхто навіть кусочка хліба йому не дав. Жінка приходить г’нему, а він каже:

— Жінко, принеси їсти, бо з голоду вмираю.

Пересидів він там тринадцять день. А штирнадцятої днини як звіялися вітри, як його відтам взяли і понесли в скалу. А там його кістки по камінню розсипалися. Приходить жінка за чоловіком — чоловіка нема. Зачала шукати його і найшла там голову, там ногу, там руку. Зазбирала тото в мішок, принесла додому і зробила чоловікови похорон. Зробили гроб, і там його конець.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
27 січня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.