Як брати шукали свою долю

Українська народна казка Чернігівщини

Жили на світі три брати. Батьки в них померли, коли хлопці були ще малими. Пройшли роки, брати повиростали і вирішили шукати свою долю у світі.

Повставали вони одного ранку і вирішили піти, куди очі дивляться. Ішли, ішли і набрели на красивий будинок. В ньому жила багата сім’я. Зайшли брати в хату, привіталися. А в хазяїв була донька незрівнянної краси. От старший брат і закохався. А він і сам був красивий. Дівчина погодилася вийти за нього заміж.

Відгуляли гарне весілля. А два інші брати пішли далі. Ішли, ішли і забрели в невеличке поселення. Будинки були бідні, але люди жили в достатку. Зайшли в одну хату і попросили їсти. Хазяїн нагодував братів. Там вони і заночували. А в чоловіка була дочка, яка пригледілася середньому брату. От він й оженився. Молодший брат погостював у них та й пішов далі шукати свою долю.

Довго він ішов полями, лісами, горами і набрів на хатку, яка стояла на курячих ніжках. Він зайшов до хати, привітався. А в тій хаті жила жінка з дітьми. Не було в них ні їсти, ні пити. Та була в жінки старша дочка на виданні. Дівка була дуже гарна і хлопець посватався до неї.

Пройшли роки. Брати жили окремо, кожен мав своє хазяйство і справлявся як міг. Та забрів туди один старець, який просив милостиню. Ішов він од села до села та допомагав молитвами людям.

Прийшов він до господи старшого брата. Хата в нього була красива і сам був заможний. Попросив старець у нього кусок хліба, але той не дав нічого. Зайшов він до другого брата, а той дав йому кусок хліба і виставив за двері. Пішов старець далі. Зайшов у той ліс, де стояла хатинка молодшого брата. Хатка була маленька, їсти навіть дітям не вистачало. Але чоловік не вигнав старця, забрав їжу у своїх дітей і нагодував його, постелив на печі, а сам ліг на долівці. Рано-вранці старець подякував за гостину і пішов далі світом.

А брати собі поживають, як і раніше. Пройшов час і старець знову прийшов у ті краї. В нього була дуже велика рана на нозі, а для лікування потрібні були гроші.

Зайшов він до старшого брата, а той знову прогнав його, навіть на поріг не пустивши. Прийшов до середнього брата, той дав йому їсти, але грошей не дав і прогнав.

Пішов старець до молодшого брата. Той був такий же бідний, як і раніше. Але побачивши старця, його серце облилося кров’ю. Він пригрів старого, нагодував, уклав спати. А вранці продав усі свої пожитки і віддав гроші бідному. Сам же залишився під голим небом.

Подякував старець біднякові та й пішов далі. А то був зовсім не старець, а переодягнений Святий Миколай. Він ходив світом, щоб побачити, які в людей душі. Після цього старший брат став жебраком, бо був надто жадібний. Середній брат жив середньо, але щастя його весь час обминало.

А менший брат став жити добре, люди його поважати почали. А він, як і раніше ділився всім, що мав. Тоді Святий Миколай сказав молодшому братові:

— Це все в тебе є тому, що ти добрий до людей, ділишся останньою крихтою. Будь таким завжди і до тебе будуть тягнутися люди.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

137 (4295). Як брати шукали свою долю. СУС 750В. Записано 2008 року. Вайло Феодосія Іванівна (1926). Чернігівська область, Бахмацький район, Пісок