Українські народні казки

Як було покарано несправедливого чоловіка

Українська народна казка Бойківщини

Ішов Ісус Христос з апостолами. А бідний чоловік з ними ся здибав і каже:

— Люде, я не маю кавалка землі, щоб хоч хату було де побудувати.

Петро каже:

— Господи, дай йому землі. Та землі багато є.

А Ісус каже до Петра:

— Ми, — каже, — зробиме йому добре, а він буде нам віддавати поганим.

А тоді каже Ісус:

— Ну та дайме йому. Би мав де хату побудувати і посіяти собі щось.

Дав йому Ісус Христос землі. Він собі побудував хату і мав собі де сіяти. Побільше овес сіяв. І люди йшли з села в місто, і як декого ніч захопувала, то просилися до нього на ніч. Та й зразу, поки не забагатів, він приймав людей задарма переночувати. А коли вже забагатів, то як ішов який чоловік і просився переночувати, він казав:

— Я тя переночую, але до дня поможеш мені змолотити півкопи зерна.

А то частіше овес був. Коли йшли два, він казав:

— Я вас переночую, але мені треба змолотити копу зерна. Аби ви обидва змолотили.

— Та добре, змолотиме.

А потім прийшли Ісус Христос і Петро. Та й тоже просяться на ніч. А він уже при них забув, уже не пам’ятав, що то вони давали йому землю. Вони просяться на ніч, а він каже:

— Як мені змолотите до дня копу зерна, то прийму вас, а як ні, то ні.

А вони кажуть:

— Добре, змолотиме.

Прияв їх на ніч, перша година по півночі, а він їх будить:

— Уставайте, ідіть молотіть.

А вони кажуть:

— Гей, господарю, та дай нам спокій, нехай відпочинем. Ми тобі будеме вдень молотити.

Ніж ся розвидніло, він їх три рази будив. А як увидів, що вже розвидняється, а вони сплять, то пішов до стодоли та ще докинув снопів. І було вже там три копи. Аби цілий день молотили.

Коли зробився день, вони повставали, помилися і йдуть до стодоли молотити. Увійшли, і каже Ісус Христос до Петра:

— Петре, бери ті снопи і складай на середину в кіпку.

Петро зложив, кругом файно позамітав. Ісус Христос виймає з кишені свічку і підпалив тоту кіпку в трьох місцях. І тоді в єдну сторону пішло чисте зерно, а в другу чиста солома. А в третю сторону полова. То все файно, чисто.

А той господар дивився в шпару через стіну, що вони там роблять, бо не чув, щоб ціпами били. І увидів він, що вони там зробили, і заходить межи них до стодоли. А вони йому кажуть:

— От видиш, ти будив нас три рази, а ніхто би тобі так не змолотив, як ми. Зерно окремо, солома окремо, а полова окремо.

І вони пішли собі. Тоді Ісус каже до Петра:

— Видиш, Петре, я тобі казав, що ми йому зробили добре, а він буде нам віддавати погано.

Тоді що він робить, господар? Скільки було снопів на стайні, він пометав їх у стодолу і зложив у кіпку на середині, та як Петро зложив. І пішов до хати, взяв свічку, сірники і підпалив, та як підпалив Ісус Христос. І як він підпалив, як то загорілося, то згоріла й хата.

І як то все згоріло, господар узяв дрючок та й біжить за ними. Доганяє їх бити. Що то вони йому таке показали?! Петро обернувся, дивиться, а той з дрючком їх доганяє. Та й гойкає на Ісуса Петро:

— Господи, той піб’є нас, з дрючком біжить за нами.

А Ісус обернувся, підняв руку догори та й каже:

— Гов! Пр-р-р!

Та я кна коня крикнув, і той перемінився на коня. Ісус Христос каже до Петра:

— Петре, бери його за кантар і веди.

І Петро веде того коня. Дивляться вони, бідняк сам тягне теліжкою дрова з лісу. Дуже мучиться, бо багато набрав. Тоді Ісус Христос каже тому господарю-бідняку:

— Купи в нас коня, то будеш возити дрова конем, не собою.

Він їм каже:

— Я не маю грошей, щоби купити у вас коня.

А вони кажуть:

— Ми тобі дамо без грошей. Заробиш конем грошей та й нам заплатиш.

А він каже:

— Але я тому коневи не маю що дати їсти.

— То такий кінь: будеш везти дрова, він буде їсти дрова, будеш везти каміння, він буде їсти каміння, будеш везти сіно — він буде їсти сіно. Що будеш возити ним, то він буде їсти.

І просто на мус йому того коня оставили. Він того коня взяв, постарав собі віз, хомут — що треба до коня, постарав. І став він тим конем усе возити собі й людям. І що віз конем, то кінь їв. Віз дрова — їв дрова, віз каміння — їв каміння. А такий був сильний той кінь, що господар ніколи не міг набрати на нього стільки, щоб він не міг повезти.

А одного разу той чоловік стільки товару всякого на віз набрав, що вже й пара коней не потягла б. тоді він що робить, той господар? Бере дрючок та й почав коня бити. «Вйо!». А кінь скаче сюди-туди — потягнути не може.

І тоді з’явилися коло нього Ісус Христос з Петром та й кажуть:

— Гой, газдо! Що робиш, нащо коня б’єш?

А він каже:

— Бо не хоче тягнути.

Тоді Ісус Христос промовив його ім’я (чи Петро, чи Даньо, чи як). І з коня впав хомут, і він став чоловіком, як і був. І каже Ісус Христос до того чоловіка так:

— Іди на свій пляц і будуй хату. І як будуть люди проситися на ніч, би-с приймав. Як будеш мати що їсти, дай, а до роботи би-с більше людей не примушував.

А тому другому каже:

— Не хотів-ис коня шанувати, то будеш далі собою возити, як возив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

20 (2050). Як було покарано несправедливого чоловіка. СУС 752А. 10 листопада 1989 р. Тереняк Данило Васильович (1911). Львівська область, Турківський район, село Либохора