☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як бідний Манько святив паску
Українська народна казка Закарпаття

Жив де не жив один бідний чоловік, якого звали Маньком. Мався мізерно, так бідно, що в хаті більше було днів без хліба, як з хлібом. Наближався Великдень. Люди намололи борошна, назбирали яєць, печуть, варять, смажать. А в хижі Манька — ніяких приготувань. Журиться Манько, журиться і його жінка. Жаль їх малих дітей, що не будуть бачити на свято ані сиру, ані масла, ані калачів...

— Чоловіче! — просить жінка Манька. — Іди до ґазди, позич борошна бодай на відробіток. Як бути на свято без хліба?

Рушив Манько по сусідах, а позичити ніде не може, бо жив на бідній околиці. Дочувся Манько, що один газда перед святами намолов багато білого борошна. Він і до нього:

— Чесний ґаздо! Позичте борошна на відробіток. Прийде літо, піду вам косити. Нема з чого паску спекти.

— Ой неборе, я би тобі позичив, борошно у мене, нічого гнівити бога, є. Та по великодню я збираюся віддавати доньку, треба мені борошна на весілля.

Прийшов чоловік додому з голими руками.

— Та що тепер чинити? — каже жінка. — Яка ганьба, не буде чого й посвятити. Що люди повідять?

— Не журися, жінко! Якось-то буде! Чи маєш ти бодай пару яєць, щоб було чим паску помастити?..

— Та стільки знайдеться...

Вийшов чоловік на цих словах з хати. Взяв кусень дерева і теше. Тесав, тесав і майстрував. Вийшла жінка на двір і питає:

— Що ти, чоловіче, робиш?

— Паску печу!

Жінка здивувалася, та все швидко зрозуміла. Чоловік не хоче, щоб люди бачили його велику бідність.

Змайстрував чоловік паску, напалила жінка піч. Помастив чоловік паску жовтком з яйця, посадила жінка паску до печі. Вийняли з печі й самі не можуть надивуватись, яка вона красна.

Прийшов Великдень. Загорнув Манько свою паску до вишиваного рушника і поніс святити. Сталося так, що паску він поклав біля ґаздівської. Ґазда дивиться, дивиться і не може надивуватись: «Як те сталося, що я не позичив йому й крихти борошна, а в нього паска така, що очі їсть?»

Коли закінчилася свята відправа, піп посвятив паски, ґазда хитро вхопив паску Манька, поклав до свого кошика, а свою кинув йому на рушник і — гайда додому. Бо кожен хоче бути якомога швидше за столом. То вже такий давній звичай.

— Дивися, жінко! Піп покропив, і яке чудо сталося! — каже бідний чоловік своїй жінці, коли ножем справді вкраяв з паски для сніданку.

Жінка дивиться й не може надивитися. Приніс і ґазда свою паску додому. Бере ніж, щоб краяти, а паска... з дерева.

— То, певно, святий пан господь мене покарав, здерев’янив мені паску, що я не хотів позичити біднякові борошна! — виправдувався ґазда перед своєю родиною.

Як бідний Манько святив паску. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 751 Р*. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 46 — 52. Від інших казкарів збірки варіанти цього сюжету не записано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).