Як бідний Святому Миколаєві свічку ставив

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись у селі чоловік, бідний-пребідний. А тут на лихо рік видався неврожайний. Всі селяни бідують, а той чоловік сам з голоду пухне, жінка голодна ледве ноги переставляє, а діти щодня плачуть, їсти просять. І надумав чоловік пробратись до пана в комору і вкрасти хоч якогось харчу. Мовляв, у пана тої їжі так багато, що він і не помітить пропажі.

Страшно чоловікові, бо за своє життя і трісочки ні в кого не взяв. Пішов у церкву, поставив свічку святому Миколаю і почав молитися ревно:

— Миколаю Угоднику, святий заступнику, допоможи мені у пана трішки харчів украсти, щоб хоч якось до весни дожити, сім’ю прогодувати.

Дочекався пізньої ночі, іде до пайового двору, тремтить від страху. Глядь, хтось стоїть на дорозі. Заметався чоловік, шукає, куди сховатися. Побачив дохлу конячину на обочині, сховався за нею. А воно ж смердить так, що душу вивертає. Сидить чоловік годину, а постать не рухається. Просидів ще годину, а воно стоїть. Почало розвиднятися. Придивився до тієї постаті. Господи! Це ж сам Миколай Угодник. А святий рукою на коня показує:

— А що, дуже смердить?

— Ох і смердить!

— Отак мені і твоя свічка смерділа, коли ти її за неправедне діло ставив.

Попросив чоловік прощення у Миколая і більше ніколи не просив святого про поміч у неправедній справі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

119 (5324). Як бідний Святому Миколаєві свічку ставив. СУС 848. Записано 2008 року. Шевченко Віра Миколаївна (1926). Черкаська область, Черкаський район, Червона Слобода