Українські народні казки

Як бідний виграв на суді

Українська народна казка Гуцульщини

Були два браття, оден багач, а другий бідний. То було вже близько до весни. Прийшов той бідний до багача та й каже: — Брате, весна близько. Що би ти від мене хотів, аби ти мою нивку виорав? Але таки зараз по зимі, аби моя жінка не шукала оранників. Бо я йду на роботу. А брат каже:

— Най буде, я виорю.

— Я тобі заплачу. Багатий брат каже:

— Я в тебе плати не хочу. Поки ти ще не йдеш на роботу, прийди поможи мені повозити гній. А я тобі за то виорю.

Пішов бідний брат до багатого брата другої днини, возив цілу днину гній і ще лишилося до полудня на другу днину. Поробив йому півтора днини та й пішов на роботу.

Настала весна, люди орють, сіють, веснують *. А то підпало двоє свят укупі, і подумав бідний брат: «Піду я додому знати, чи жінка завеснувалася, чи ні». Приходить, а жінка каже:

— В мене ще не орано.

— Як не орано? Та він мав перше від усіх виорати, бо я йому відробив.

Гікає * він на жінку, а жінка каже:

— Я вже п’ять раз хлопця слала, щоб він ішов орати, а він каже: «Ти не журися, то моя жура. Виорю».

Він бере йде до брата.

— Чого це ти мені не виорав, як ми договорилися? А брат слабий. Каже:

— Вибачай, сараку *, я не годен орати. Бери воли та завтра виори собі, бо я не годен.

— Ти мені мав виорати, наколи зима згине, а тепер ти мені кажеш у неділю орати?

Приходить чоловік додому та й розказує жінці:

— Він слабий, хіба би я сам йшов орати.

Жінка дуже нуждувалася * від того, що чоловік мав у неділю орати. Але сказала:

— Іди ори. Най це буде на його душу гріх. Прийшов він до брата та й каже:

— Давай воли, буду орати, але це буде не мій гріх, а твій, бо ти мені мав виорати не в неділю.

Взяв він воли та й пішов орати. Лише розорався, аж тут приходить Неділя та й каже:

— Боже помагай, ґаздо *!

Він роздивився, а то нікого не видко, лиш голос чути. Неділя ще раз каже:

— Боже помагай!

Він відповів, а вона каже:

— Ти ореш. А ти знаєш, що сьогодні неділя?

— Та знаю, — каже. Та й розказав: — Брат мене на збитки вигнав, щоб я орав. Я не мав орати, але мушу, бо весна тікає.

А Неділя каже:

— Що йому за це зробити, що він неділю поневажив? Є в него діти? — питає.

— Та є хлопчик.

— То най, — каже, — той хлопчик умирає, чи ці воли вгибають, що він неділю поневажив? Вибирай одно з двох.

А він пожалував хлопчика та й каже:

— Най воли вгибають.

А воли погепалися на землю та й вгибли оба. Він іде до брата казати, що вгибли воли. А той слабий штрик * до него та й каже:

— То ти зі злости воли гонив, і кров на них напала. Ти їх бив і задуже гонив. Ти, — каже, — продаш тоту свою нивку та й мені заплатиш за воли.

А цей сараку так зажурився. Та й ніяких свідків не було. Дітей багато, і треба кавалок землі продати. Та й вийшли повістки іти обом у суд. Бідний не спить. Дзиґарка * в него не було. Встав ще темно і до днини зайшов у місто. Дуже студінь була, і він просився, щоб його пустили десь зігрітися. Але його не пускали.

Брат його приїхав кіньми і закоцкав * на препинацію *, там, де горівку п’ють. Аби пустили випити. Та й зайшов він на пиятику. А цей бідний сирота й собі туди всунувся, аби зігрівся. Та й грівся коло груби *. А жидівка купала дитину. Він сирота здрімав, звалився на ту дитину та й задушив її. Жидівка пустилася його бити. Та й тоти вихопилися, що пили. Брат його сказав:

— Він мені воли стратив. Я сьогодні йду з ним на суд. А жидівка каже:

— Та й я йду на суд.

Бідний сараку думає: «Що я маю робити? Брат каже, щоби я воли заплатив, а я не маю відки. Жидівка скаже на суді, щоб мені дали кару смерти. Піду я до річки, штрикну з мосту та втоплюся».

Пішов він до мосту та й штрик. А там ловили рибу. То не можна було ловити, а вони ловили вдосвіта, щоб ніхто не бачив. І той бідний штрик на одного та й розтрощив йому плечі. Його питають:

— Чого ти це зробив?

А він каже пригоду свою. Ідуть вони з ним в суд. Уже троє з ним ідуть. Він підняв на дорозі добру плиту, поклав собі під фелеґу * та й думає: «Як буде суддя мене лихо судити, то я йому цим каменем дам в голову, та й погинемо з ним разом».

Прийшли на суд. Перший раз зачали питати в багача:

— Що він тобі зробив? Багач каже:

— Взяв мої воли та гонив їх. Та й кров на них напала, і вгибли мої воли. Я хочу, щоб він мені заплатив.

Питає суддя в бідного:

— Як ти воли стратив? А він каже:

— Я йому відробив ще взимі, аби він мені виорав. А навесні я не був дома, гадав, що жінка вже завеснувала, а він на збитки * не йшов орати. Сказав мені: «Бери воли та ори в неділю». Я орав, а Неділя прийшла і присудила: або най син його вмирає, або най воли вгибнуть. А я, — каже, — сказав, що най син жиє. А як воли згинуть, то він має другі.

А плиту бідний тримає під фелеґою, а судія гадає, що там у него ретівка * з маслом. І сказав суддя багачеви:

— Як ти неділю поневажив, а він такий добрий був, що тобі сина пожалував, то маєш купити йому воли. А ті, що вгибли, то для тебе пусте.

Багач обтерся та й пішов. І має купити бідному два воли. А жидівка каже:

— Воно мені вбило насмерть дитину. Що я маю робити? Суддя запитав у бідного:

— У тебе є діти?

— Є. Семеро.

— То йди вибери собі в него дитину, котру хочеш. За ту дитину, що він убив.

А жидівка зґвавтувала:

— Де я руської дитини хочу?! Мені не треба! Суддя каже їй:

— Як не треба, то йди собі.

Та й вона пішла. А цей, що під мостом був, каже:

— Він мені плечі розбив та й розтрощив мене. Що я маю робити?

— А що ти там робив? — питає суддя. — Ти рибу ловив? Та й дав йому кару за рибу. А бідному сказав:

— Ти йди під міст та стань там, а він най тобі штрикне на плечі. Той каже:

— Я не буду це робити. Де я потрафлю * так штрикнути? Та я розіб’юся.

А суддя питає:

— А що робити інакше?

То порозходилося, бо то вже було по всьому. Суддя питає того бідного:

— Що ти там маєш для мене?

А він показує з-під фелеґи плиту та й каже:

— Якби ви мене лихо судили, то я мав вам дати цим каменем по голові. Та й мали ми оба скінчити своє життя.

А суддя каже:

— Добре, що бог дав мені таку пам’ять, і я добре судив та й не погостив * таке.

* Веснува́ти — вести весняні посівні роботи.

* Гі́кати — сварити.

* Сара́ку (сара́ка) — бідолаха.

* Нуждува́тися — журитися.

* Ґазда́, ґазди́ня — господар, господиня.

* Штрика́ти — стрибати, скакати, кидатися.

* Дзиґа́рок — годинник.

* Ко́цкати — стукати, щоб відчинили.

* Препина́ція — корчма.

* Гру́ба — тут: піч.

* Феле́ґа — драна свитина.

* На зби́тки — тут: на зло.

* Ре́тівка — дерев’яна посудина.

* Лупи́ти — тут: здирати шкуру.

* Курме́й — вірьовка, мотуз.

* Толо́ка — тут: поле, що служить пасовищем.

* Лім (род.відм. лому) — хмиз.

* Ві́дци — звідси.

* Потра́фити — зуміти.

* Пого́стити — зазнати чогось

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
4 грудня 1983 року
Оповідач: Рибчук Анна Петрівна (1909 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.