☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як бідний розжився, а багач пропав
Українська народна казка Покуття

Жили собі два брати. Один був багатий, а другий бідний. Та й у сего бідного було п’ятеро дітей, бо то бідні все на діти багаті. А в багача дітей не було. Бідний брат прийшов до багатого та й каже:

— Дай мені ґелетку жита. Мої діти голодні, не мають що їсти. То хоч коржі буду печи та й їм давати.

А багатий каже:

— Я дам, лиш дай око викопати.

І сей дав викопати око за ґелетку жита. Приніс він то жито додому, напекли коржів. Ну та й що? За короткий час то жито з’їли. Та й дал голодні.

Іде він знов до багатого брата. Та й просить, аби дав ще ґелетку жита. Брат каже:

— Дам, але дай друге око викопати.

І сей дав. Брат викопав йому друге око та й дав ще ґелетку жита. Почерез кілька день діти то жито з’їли, та й знов нічого нема. Татс темний, та й ще гірша біда в хаті. Тоді найменша дитина бере тата за руку та й веде в місто просити милостиню. Сідає він коло дороги, а люди йдуть та й дають. Хто хліба кавалок, хто гроші — хто що має. Увечір за ним приходить котра-небудь дитина та й приводить тата додому. І вся сім’я жиє з того, що люди дадуть.

А одного разу за ним ніхто не прийшов, бо сильний дощ падав. І він ночував під деревом. Вночі прилетіли два голуби і говорять собі.

— Тут є темний чоловік. Якби він перейшов поле і дев’ять меж перейшов, а з десятої межі набрав собі роси і вмив очі, то вздрів би.

Він се вислухав, перейшов дорогу і пішов полем. І рахує межі. Мацає ногами, бо він не видить. Як найшов десяту межу, умився росою та й на очі вздрів. І прийшов самий додому.

Жінка й діти зраділи, що тато вже видить на очі.

А він на другу ніч знов пішов під того дуба. Може, ще щось будуть голуби говорити? Прилітають голуби і говорять, що в однім місті нема ніц води, всі керниці повисихали. Люди без води вмирають. І той пан, що його місто, сказав: «Якби найшовся такий чоловік, котрий би дав на місто воду, то я би йому дав дім, котрий би він собі зажадав».

Перший голуб питає:

— Але як шукати тої води? А другий голуб каже:

— То є така долина велика. Там високий камінь росте. То треба глибоко копати під той камінь і там шукати за норою.

Він се вислухав, голуби полетіли, а він рано встав та й пішов додому. І дома сказав жінці:

— Я йду шукати того міста, де нема води.

Та й пішов. Шукав він того міста, шукав і нарешті знайшов. Люди справили його до того пана, що обіцяв дати дім, як хто найде воду. І каже панови:

— Я пущу воду на ваше місто. А що ви мені за се дасте?

А пан сказав, що як буде в місті вода, то «вибереш собі такий дім, як сам схочеш». Він сказав панови:

— Дайте мені кілька людей, аби помогли шукати джерела. Пан дав йому пару людей, дав роскалі, сокиру — все, що треба було. Він йде з тими людьми в долину, де голуби казали шукати каменя. Найшов той камінь і починають копати. Копали глибоко, з двадцять метрів, і там знайшли велику жабу. Жаба була така велика, як млинське колесо. Він ту жабу зарубав, витягли її відти, і пішла вода по всіх норах, бо та жаба заклала була собою нори.

Пан дуже втішився, і ціле місто втішилося, бо вода прибула. А сей приходить до пана та й каже:

— Я хочу мати будинок, як ви обіцяли.

І показав йому, який будинок він хоче мати. Пан дав будинок і сказав:

— Забирай сюди жінку й діти і будете тут жити.

Він прийшов додому, забрав жінку, забрав дітей і пішли жити в місто.

А багатий брат став старий, коло поля не годен робити. Поле не родить, бо хазяїн не робить коло него. Хата впала, бо стара вже була. Приходить він у місто до брата, котрому викопав очі, та й каже йому:

— Видиш, брате, ти став багатирем, а я бідний. Скажи мені, що ти робив, що ти на очі вздрів і багатий став?

А він каже:

— Я тобі пораджу, що робити, але очі тобі викопувати не буду. Іди під то дерево, де я сидів темний, і там заночуй. І тебе хтось порадить, що робити.

Сей пішов під то дерево і ляг спати. Прилітають голуби, та й каже один:

— Ти чув, що брат братови викопав очі за ґелетку жита? А той каже:

— Чув.

— Брат, що був багачем, а зараз бідний зробився, на третій день має скінчити своє життя.

Сей вислухав усе, рано встав і пішов додому. Прийшов та й каже жінці:

— Я на третій день буду вмирати. А жінка каже:

— Ти дурний. Нічо’ не слабий та й умирати будеш? А він їй:

— Будеш видіти.

І він про се думав, і се так мучило його, що якраз третьої днини і скінчив своє життя.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області 4 вересня 1987 року Гринюк Євдокія Михайлівна (1917 року народження)