Українські народні казки

Як бідний сирота став царем

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі сиротюк-бахур. Одного разу сидів він на дорозі, а дорогою їде на коні пан.

— А що ти, — каже, — хлопчику, тут чекаєш?

— Чекаю, аби хтось наймив мене за слугу. Я би пішов служити.

— Ходи, — каже, — зо мною, будеш служити у мене. За три дни заплачу тобі то, що за три роки платять.

Сіли вони оба на коня і поїхали до того пана додому. Пан показав йому всі кімнати і каже:

— Всюди можеш дивитися, але в оті дві кімнати би-с ся не дивив, бо не можна, і в дзеркало би-с ся не дивив.

А хлопець каже:

— А хто ж мені їсти дасть? Тут же нема нікого, тільки ви та й я.

— Сідай коло стола і клади руки на стіл. І що скажеш, то тобі й буде. І їсти, і пити.

І дуже йому добре в того пана поводилося. Є що їсти, є що пити і нічого не робив. Але дуже йому хотілося в ті двері заглянути і подивитися в дзеркало. Не втерпів він і на третій день таки подивився туди. А за тими дверми кобила стоїть. Худа-худа. І каже йому:

— Дай мені їсти й пити, бо я голодна.

Дав він їй їсти й пити і пішов подивитись до дзеркала. Подивився Іван, а в него голова золота. А через три дні кобила сказала:

— Тікаймо геть, бо прийде пан і вб’є тебе й мене.

Сів він на кобилу і поїхав. Забігла кобила під міст і сказала:

— Отут я буду тебе чекати і тобою командувати. Іди до царського дому. Там є три дівки і там ти будеш працювати. І аби кожного разу приходив до мене. І щоб ти не знімав з голови шапку, хоч там будуть цар і цариця.

Прийшов він на другий день до кобили, а вона питає:

— Ти був там?

— Був.

— Рано прийдеш до мене знов. Прийшов він рано, а вона каже:

— Сьогодні будете оба з садівником рвати косиці, а завтра — плести вінки. Три вінки, бо там три дівки.

Через день приходить він і каже:

— Ми плели вінки.

— Завтра, — каже, — ти будеш кидати вінками на балкон. До тих трьох царських дівок будеш кидати.

Приходить він на другий день і каже:

— Ми кидали вінками.

— А котра злапала вінок?

— Дві, — каже, — не злапали, а молодша ймила.

— Це, — каже кобила, — буде твоя жінка. А та донька каже до тата й мами:

— Я ся віддаю.

— А за кого? — тато питає.

— За того Івана, що робить з садівником. Рано прийшов він до кобили, а кобила каже:

— Завтра буде весілля.

І зробили на другий день весілля. А цар його незлюбив і вигнав з жінкою в курник. А тут на царя впала війна. Приходить Іван до кобили, а кобила каже:

— Сідай на мене, поїдем на війну.

Приїхали вони туди, а там його царя присіли другі царі. А він його боронить. І сам цар боронився шаблею, а ті насідали на него. Іван кинувся боронити його, і цар не хотячи відрубав йому шаблею палець. І злетіла Іванови шапка, і золота голова блискає.

Цар приїхав додому і каже:

— Якби не той з золотою головою, мали мене там зарубати. Але, на щастя, я мав того чоловіка. Я порубав йому не хотячи руку та й завив-єм своєю хустинкою.

А Іван прийшов додому та й не показує жінці з кишени руку. Але раз якось не хотячи показав. Вона побачила ту руку в хустинці, прийшла до царя й каже:

— Тату, у мого Івана ваша хустинка на руці. То ви Івана порубали. Цар покликав Івана до себе. А він не хотів іти. Сказав:

— Яка мені дорога до царя, така цареви до мене.

Тоді цар іде до него з музикою і просить його. Подивився цар — дійсно його хустинка, підоймили шапку — золота голова. І цар поклав йому на голову свою коруну.

Прийшов він до кобили і розказує їй усе це. А кобила каже:

— Ми вже ся розходимо. Ти будеш царем, а я йду в свою дорогу. І на цім кінець.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
8 березня 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.