Українські народні казки

Як бідний чоловік став багатим

Українська народна казка Полтавщини

Було собі два брати: багатий та бідний. Були у багатого брата хрестини, а на те врем’я по ділу прийшов до його бідний брат. От прийшов, посідали вони за столом, балакають.

Коли це прийшов багатий сусід, треба його багатому братові на покутя посадити, він і каже до брата:

— Посуньсь, брате, нехай чоловік за столом сяде.

Той посунувсь. Прийшов і другий багач, і тому бідний брат посунувся. А там, як понасходилися їх повна хата, то рідному братові вже місця за столом нема. Сидить уже аж за порогом, ніхто на нього уваги не звертає. Багачів же брат частує, а убогому братові нема нічого. То він візьме ріжок понюхає та й каже:

— От так добре!

Та й сидить собі. Ті багачі вже і п’яні варнякають, а бідний і каплі не бачив. А багачі побачили у його того ріжка.

— Дай, — кажуть, — і нам понюхати.

— Нюхайте, — дає бідний.

Один узяв, нюхав, другому дав, а той третьому, той четвертому, донюхались, що винюхали увесь табак. Бере убогий назад ріжка та й каже:

— Отак, я від багачів нічого не діждався, а вони у мене останнє забрали.

Сказав та й пішов додому. Іде він, а за ним біжать злидні. Привіталися і питають за табачок понюхати.

— Нема, — каже бідний, — багачі увесь винюхали.

— Та може, хоч порошина яка знайдеться?

— Лізьте, — каже, — шукайте, що знайдете, те все ваше.

Відкрив ріжок, а злидні навперейми у нього позаскакували. А бідний узяв їх та й закрив там. Прийшов додому, закопав під покутем та з того часу зажив краще. Не схотів тут жити і перебрався в інше село. А там розхазяйнувався, та все в нього ладилося. Розжився, розбагатів, та все працею тяжкою заробив і ціну своїй праці знав. Діждав уже й сина женити та посилає його до рідного дядька:

— Поїдь, сину, та поклич дядька на весілля, може, він хоч тепер нами не погребує.

Прибравсь парубок, одежа на ньому гарна, кінь дебелий — на пана похожий. Приїхав він до дядька, а дядина як побачила, то аж перемінилася на лиці:

— Це ж наш племінник приїхав.

— Та де там племінник, — не вірить дядько, — наш племінник убогий, а це якийсь пан.

Та коли він заїхав на двір, то впізнали родича. Дивується дядько з дядиною, та все перешіптуються та переморгуються.

У хату його запросили зараз і за стіл присоглашають — не так як колись його батька присоглашали не сісти, а посунутися. Посидів трохи племінник, побалакав, покликав їх до себе на весілля та й поїхав. А багатий брат диву дивується:

— Адже одежа його! Кінь гарнющий який. Із чого це він так забагатів? Ось поїду довідаюсь.

Ото приїздить, а брат стріча його біля воріт, запрошує до хати.

— Е, каже старший брат, — доти не піду, поки не скажеш. З чого ти так забагатів?

Бідний брат був доброю людиною та й розказав усе, як було діло: як він у його на хрестинах був, як багачі у його ріжок винюхали, як він із злиднями зустрівся, як їх запер, і де закопав. А багатого брата заздрощі так і розпирають, насилу багач усе те вислухав, повернув коня та скоріш на те місто, де ті злидні закопані. Такі його нестямки взяли, що рідного брата не схотів пожаліти. Одкопав злидні, та й випустив з надією, що вони до брата повернуться.

— Ідіть, — каже, до свого хазяїна.

А вони:

— Ні. Тепер ти наш хазяїн! Не хочемо до того, той ще нас на двадцять год запре.

Та й учепились за його. І так того багача перевели, що то був який багатий, а то вже і шматка хліба нема.

Учить ця казочка, щоб ми незаздрісними були та не бажали ближньому своєму лиха, а добро своє наживали чесною працею. Отак, щоб люди жили у доброті та мирі.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9 (4771). Як бідний чоловік став багатим. СУС 735А. Записали Величко Катерина та Марченко Олег 2008 року. Дяченко Марія Омелянівна (1925). Полтавська область, Решетилівський район, Михнівка