Українські народні казки

Як бідний чоловік цапа здоїв

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі роботящий чоловік. Служив він у пана. Косив конюшину на панському поли. А другий пан бачив, що цей чоловік на чужому поли так сумлінно робить, як на своєму. Підходить той другий пан до цего чоловіка на поли й питає:

— Кому ти це робиш?

— Панови.

— А чого ти так щиро робиш?

— Бо він мені платить.

— А скілько він тобі платить за день?

— Платить мені десять ґрейцарів.

— А що ти користаєш з тих десятьох ґрейцарів?

— Два, — каже, — кидаю в болото, два кладу в касу, два — старий борг віддаю, а чотири нам з жінкою.

Пан пішов ї не годен був ніяк це зрозуміти. Приходить він другого дня й питає:

— Що ти мені вчора сказав? Роз’ясни мені це, чоловіче. А цей каже:

— Два кидаю в болото, бо доньці на посаг даю. Другий прийде і це забере. Я з цего не буду мати ніц. А дати треба. А маю ще сина, треба для него шпарувати. Може, я дожию коло него, як мій тато доживає коло мене. А два дав на тата, що маю на утриманню. Віддаю татови старий борг. А з штирьох ми двоє з жінкою користаємося.

А пан йому каже:

— Ти би здоїв цапа на міру? Чоловік каже:

— Як хтось нажене мені цапа, я здою. Пан пішов до того дідича і сказав:

— На завтра поклади на стіл дванадцять царських голів. А як не покладеш, то твоя голова буде покладена.

Іде наймит до пана та й питає:

— Чого, пане, плачете?

— Ти, — каже, — мені нічого не поможеш. Я їздив до адвоката, та й той мені нічого не поміг. І підо мною кінь пук. А завтра маю вмирати.

А цей каже:

— Я вас визволю від цего. Але дайте мені то поле, що я на нім конюшину кошу.

І цей погодився:

— Я дам.

— То кличте свідків і дайте мені на руки документ. І я вас визволю від смерти.

І пан дав йому при свідках такий документ. А він каже панови:

— Віддайте мені ключі від свої каси. Пан дав йому ключі, а той каже:

— Лягайте і спіть на обі вуха. Я, — каже, — за вас відповідаю. Переспали, рано сів той чоловік коло стола і дивиться, коли буде дванадцята година. Вже минула одинадцята. Відкриває він касу і витягає відти дванадцять ґалаґанів із зображенням царської голови. І розкладає їх на столі. А той точно на дванадцяту годину прилітає конем. Утворив двері, а дванадцять царських голів лежать на столі. Та й питає:

— А здоїв-ис цапа на міру?

— Здоїв, — каже, — уже моє то поле, що я на нім конюшину косив.

— То й добре, — сказав той та й поїхав.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
27 лютого 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.