Українські народні казки

Як бідний чоловік щастя знайшов

Українська народна казка Буковини

Було два брати. Один жив багато, а другий бідно. Багатий каже бідному: — Не спи, та будеш мати. Ти спиш — то й не маєш. Бідний думає: «Чекай, я буду робити так, як ти. Коли ти будеш сіяти, тоді й я буду сіяти».

Посіяв він тоді, як багатий. І їднакі пшениці ростуть. А як почало приходити до жнив, то в багатого урожай все луччий і луччий, а в бідного поганий. Він каже до жінки:

— Іду я вночі стерегти пшеницю. Бо в мене зменшується, а в того збільшується.

— Та що ти там устережеш? — каже жінка.

— Я таки піду.

Та й пішов. Пішов та й ходи вночі, ходи — у їден край, у другий. У половині ночі з’явився малий панок, рве на його полі пшеницю та й кидає багатому на ниву. А він потиху підійшов та як лапне його в руки!

— Ти що робиш? Чого ти кидаєш мою пшеницю багачеви на ниву?

— Я не винен. Я його щастя.

— Ти скажи мені, де моє щастя. А той каже:

— Гляди собі, де твоє щастя.

— Скажи, бо я тебе не пущу.

— Твоє щастя на дубкови сидить, на скрипочку грає і нічим ся не жури.

— А де друге щастя моє? Не те, що на дубови. І той панок йому каже:

— Іди наймися до пана служити. Пан буде давати тобі хату, а ти кажи, що підеш у дудев і там будеш жити.

Пішов він до пана служити і в тому бур’яні копає собі бурдей. Викопав по пояс. А далі роскалем ударив — плита. В другім місці копнув — плита, в третім — плита. Вже далі неможливо копати. Бере він важник і піднімає плиту. Мей, а там золото засіяло! Він тим важником ту плиту назад легенько пустив і далі вже не копає. Роби бурдей. Зробив той бурдей та й там собі жиє і роби в пана. Що за рік прироби, бере додому.

А той пан мав дві одаї. І продає він одну одаю публічним торгом. Зібралися купці. Хто більше дасть, той возьме. А той дід, що наймився, — важник у руки, підняв плиту, набрав торбу золота і тоже пішов купувати мушію, пішов на той публічний торг. Пани торгуються, а він сів ззаду в білій манті та й сидить. Їден дає стілко, а той вискакує та дає більше, а той ще більше. І дігнали аж до десяти тисяч. Той, що дає десять тисяч, має забирати собі мушію. А тут кажуть:

— Чекайте, тут ще їден є. Що він дає?

— А то, — кажуть, — наймит. Встав там їден та й каже:

— Ви, вуйку, прийшли купити чи подивитися?

— Я прийшов купити.

— То йдіть ближче до нас. Підходи до них дід, а вони сміються.

— Ну, скілко ви даєте за цю одаю?

— А ти кілко даєш?

— Десять тисяч.

— Двадцять тисяч даю.

Хай хто підступи! Сплескали всі в долоні та й кажуть:

— Гай до нотаріуса, діду.

Приходя до нотаріуса, робля документ. Виймає дід з-під пахи торбу, висипав гроші, вирахував. І ще половина лишилася. А ті кажуть:

— Ади, який дід. Ми сміялися з него, а він забрав одаю.

А пан продав так, що все лишив, тілко забрав з собою жінку й дітей. Все хазяйство забрав дід.

Їде дід до брата в своє село, їде в гості. Побув там, уже забирається та й каже:

— Гай, брате, їдь зо мною. Побачиш, де я служу, як жию. Братова жінка не хоче, а дід каже:

— Як жінка не хоче, то їдь хоч ти, брате, зо мною. Побачиш, де я служу, як жию.

Поїхав брат з ним. Їдуть вони обидва, під’їхають до того хазяйства, а брат подивився та й каже:

— Скілко цей пан має овець! А він каже:

— Братчику, це мої. Брат-багач сміється.

— Що та таке говориш?!

Їдуть далі, а на полях пасеться худоба.

— Скілко цей пан має худоби! А дід каже:

— Братчику, то моя худоба.

А він сміється, той брат-багач. Їдуть далі, а там стадо свиней. Багач каже:

— Скілко свиней має цей пан!

— Це мої свині, братчику, — каже йому брат.

— Та твої, бо ти їх годуєш, ходиш коло них, — каже багач. Їдуть далі, а на ставу повно гусей і качок.

— От скілко цей пан має гусей і качок.

— Це мої, братчику, — каже йому брат.

А той лиш сміється. Та й дивиться далі, а там — курей багато. Брат йому знов каже:

— Це мої.

Той уже нічого й не каже, а лиш сміється.

Приїхали на місце, просить його брат у дім свій. Посадив за стіл. Постукав об стіл, і наймички видали на стіл все: і наїдки, й напитки. Аж тоді брат повірив, що то все його. І питає багатий брат:

— Як ти добув це щастя?

— Та як? — каже. — Не сплю та й маю.

Посидів багач у него три дні та й пішов додому. Питає його жінка:

— Ну, як там брат жиє? А чоловік каже:

— Як він жиє, то ми проти него ноль. А ти не хтіла йти. Жінка йому:

— А ти не питав його, як він розжився?

— Питав, а він каже: «Не сплю та й маю».

Той хазяїн усім своїм наймитам платив у два рази більше, ніж раніше пан платив. І сам жив добре. І так жиє й тепер.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
10 серпня 1985 року
Оповідач: Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.