Українські народні казки

Як бідняцький син царем став

Українська народна казка Буковини

Один чоловік мав хлопця, і бідно вони жили. А сусіда жив багато, мав воли й корови. Каже багатий сусіда бідному:

— Беріть у мене одну корову. Відробите за неї помаленьку.

Узяли вони корову і відробляють сусідові за неї. І цілий рік ходили до нього на роботу. Сіли якось, порахували, та й каже тато синові:

— Ми вже відробили за три корови. І помер тато.

— Приведи мені назад корову, — вимагає сусіда.

— Та ми ж відробили, — каже хлопець.

— Ви так відробили, як миша надряпала.

— Коли так, то давайте спитаємо людей. Хай вони скажуть, чи правда ваша, чи брехня.

— Як скажуть троє, що твоя правда, — каже сусіда, — то твоя корова, а як ні, то моя.

Ідуть вони, а назустріч їм дід.

— Куди ви йдете, люди? — питає дід.

— Ідемо правди шукати, — каже хлопець.

— Правда давно вже вмерла, лиш кривда е. Вуйко каже:

— Моя корова!

Ідуть вони далі. Зустрічають ще одного. І той так само каже. Зустріли третього — все так само, кривда є, а правди нема.

— Приведи корову! — каже сусіда.

Відвів хлопець корову, а сам бере вірьовку і йде в ліс вішатися. Шукає гілляку, дивиться, біжить на нього вовк. Кинув він вірьовку і виліз на дуба, щоб вовк не з’їв. Сидить на дубі, боїться вовка. Стемніло. Чує, хтось прибіг до дуба і зіперся. А то був чорт. Під тим дубом було пристановище чортів. Прийшов і другий, і третій чорт. Приходить і їхній старший.

— Що ви робили до цього часу? — питає старший чорт. Один каже:

— Я розгатив панові греблю. Вже три роки гатить і не може загатити.

— Малувато ти зробив, — каже старший. — Там легко загатити. Лиш три дубових колоди кинути — і гребля загачена.

А хлопець, що вішатися мав, сидить на дубі і все на вус намотує.

Питає старший другого чорта, а той хвалиться:

— Я закрив у такім селі воду. Народ страждає без води.

— Ту воду легко пустити. Там є калина. Якщо викопати її, то з-під коренів піде вода. А що ти зробив? — питає старший третього чорта.

— У царя дочка заслабла, — каже той.

— Її легко вилікувати, — говорить старший чорт. — Треба лиш узяти три соломинки стрижії, підкурити царську дочку і вона одужає.

Дав їм старший чорт нове завдання, і вони розійшлися.

Злазить хлопець із дуба і йде до пана на греблю. Пан стоїть і дивиться, а люди возять землю і не можуть загатити. Лиш кинуть землі, а вода забирає. І два панських млини — один з одного боку греблі, а другий з другого — стоять, не мелють.

Хлопець каже панові:

— Що ви мучите народ? Я зараз вам загачу. Давайте мені пару волів і два хлопці.

Поїхали вони в ліс, зрубали три дуби, кинули їх на діру в греблі — і вода заперлася.

— Що тобі за це дати? — питає пан.

— Нічого.

— Як нічого? На тобі пару коней і торбу грошей.

Сів хлопець на коні і їде туди, де народ без води страждає. А назустріч іде баба і несе коновик з водою, тридцять кілометрів несе.

— Дайте, бабко, води напитися.

— Я йду тридцять кілометрів. Трохи порозливала, а решта висохла, і нема що дати.

— Дайте, бабко, що є, бо я поїду з вами, пущу воду, і буде її доста.

Дала йому бабка напитися. Винив він усю воду, сіла бабка з ним, і поїхали вони в те село, де не було води.

— Викопайте цю калину, — сказав хлопець. Викопали люди калину, і пішла вода. І нагородили його люди.

Приходить він до царя, а там його не пускають, бо він погано вбраний. Цар каже: «Впустіть його». Зайшов він. А сам цар був уже при смерті. «Де ваша дочка?» — запитує хлопець. Цар звелів пустити його до дочки. Запалив хлопець три соломинки стрижії, обкурив царівну, і вона стала здоровою.

Старий цар помер, а хлопець узяв царівну за жінку.

Як бідняцький син царем став. Невказані сюжети + Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 613 (епізод). Записано 18 листопада 1979 року в селі Росошанах Кельменецького району Чернівецької області від Софрона Домінтійовича Чабана (1904 року народження, колишній колгоспний коваль, пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.

Дивіться також