Українські народні казки

Як ведмідь лисиці хату лагодив

Українська народна казка Полтавщини

Був собі ведмідь, який не вмів нічого робити. Якось він побачив на узліссі лисичку. Такої смутної, такої зажуреної він її ще ніколи не зустрічав.

— Чому зажурилася, кумонько? — запитав.

— Ех, куме ведмедику, що мені робити, й сама не знаю. Хатка моя геть валиться.

Поглянув ведмідь і справді лисиччина хатка от-от в яр звалиться, на одній волосині тримається.

— Ой, кумонько, тут роботи, як кіт наплакав, раз-два й усе буде як слід, — каже ведмідь.

— Справді? — зраділа лисичка. — Гаразд, куме, зроби, прошу тебе.

Ведмідь одразу взявся за діло. А лисичка так зраділа, що й не сказати.

— Працюй, працюй, кумоньку. А я тим часом спіймаю тобі курочку, меду принесу.

— Оце добре, ото догадлива ти. Що ж, іди, — усміхнувся ведмідь.

Пішла лиска в село. А ведмідь ще завзятіше заходився коло хати. Як розмахнувся та як ударив лопатою, колода так і вилетіла з хати. Ще розмахнувся, ще одна колода вилетіла і впала неподалік. Опам’ятався ведмідь лише тоді, як усі стіни розкидав. Одна стріха тільки й залишилася. Почухав потилицю косолапий.

— Що ж робити? Ось-ось лисичка повернеться. Що вона скаже?

Думав, думав і придумав. Позакидав колоди, щоб їх і не видно було. Прийшла лиска, глянула і обімліла. Тільки одна стріха ще держиться. А ведмідь каже:

— Не лякайся, кумонько! Ось побачиш, я звідси піду і хата мов з-під землі виросте.

Сиділа-сиділа лисичка, ждала-ждала, а хати немає. Вже й вечоріє. Почалася холодна зима. Що робити? Довелося їй нору рити.

З того часу лисиці не будують собі хаток, а живуть у норах.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

143 (4746). Як ведмідь лисиці хату лагодив. СУС —. Записав Мороз станіслав 2008 року.
Оповідач: Мороз Галина Миколаївна (1950 року народження), Солониця, Лубенський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.