Українські народні казки

Як верталася мертва баба

Українська народна казка Бойківщини

Були чоловік із жінкою, мали два сини. Як тато вмирав, то відказав багато майна старшому синови. А молодшому — менше. Той молодший оженився, було в них п’ятеро дітей, і дуже бідно жили. Прийшла зима, і каже молодший син до жінки:

— Ми не маємо чим корову годувати, бо не було де й сіна заробити. Пожену корову на ярмарок, продам і куплю на зиму одяг для дітей і тебе, бо ви всі голі.

Так він і зробив. Взяв корову, повів на ярмарок і продав за сто золотих, щоб купити жінці й дітям одежу. Іде він з тими грішми дорогою, а там — шибениця: вішають хлопця, що провинився. І кричить суддя:

— Хто дасть за нього сто золотих, ми його випустимо!

Він на того хлопця пожалував, вийняв свої сто злотих і віддав. Та й пішов з хлопцем додому. Подорож була далека, і він все розказав хлопцеви про своє життя. А хлопець каже йому:

— Я буду все називати вас татом, бо ви мене відкупили від смерти. Приходять уночі під хату, він говорить:

— Ходім до хати. А хлопець йому:

— Ви йдіть, тату, а я постою під хатою. Як ви будете то все розказувати своїй жінці, я буду слухати. Може, вона мене не схоче.

Він входить до хати, а жінка до нього:

— Що з тобою? І корови нема, і нічого не купив. Він говорить:

— Я продав корову за сто золотих, ішов дорогою, а біля шибениці брали хлопчика на страту. І судця оголосив: «Хто дасть сто золотих, хлопця випустимо.» Я пожалував хлопця і віддав усі гроші.

А вона його питає:

— А де ж той хлопець?

— Під хатою, — каже, — стоїть і слухає, що ти будеш казати. Жінка дуже зраділа і каже:

— Поклич його до хати.

Хлопець зайшов у хату, поклонився, поцілував жінку в руку і говорить:

— Ви будете моя мама.

Вони дали йому повечеряти, вклали спати, а він каже:

— Покажіть мені, де ваш під, я буду ночувати там, аби ніхто не знав, що я у вас. Ви мені будете там давати їсти.

Вони погодилися і так зробили.

А в того багатого брата померла мама. Пішов він до попа, щоби маму поховати. Піп прийшов і маму поховав. А ввечері хлопець виліз із поду, пішов на цвинтар, відкопав бабу, приніс старшому братови під хату і припер горі дверима. А сам стукає у вікно. Старший брат пробуджується і питає, хто там. А хлопець говорить жіночим голосом:

— Не бійся, то я, твоя мама. А старший брат питається:

— А що ви, мамо, хотіли?

— Я ходжу, бо не маю спокою на тім світі. Ми тобі всього дали, а молодшому нічого. Озми корову і віддай братови, щоб діти мали молоко. Тоді я вже не буду приходити.

Покинув хлопець бабу під дверима, а сам пішов додому та й виліз на під. І за нього ніхто не знав.

Старший брат устає рано, а мама під дверима. Побіг до молодшого брата й каже:

— Брате, сеї ночі прийшла мама і сказала, щоб я дав тобі корову. Тепер мушу йти до попа, аби її ще раз поховав. А тоді корову тобі дам.

Пішов до попа і сказав йому, що в него було. Піп прийшов і бабу поховав. А багатий брат дав рідному корову.

Вночі хлопець зійшов із поду, пішов на цвинтар, відкопав бабу, узяв на плечі і приніс старшому братови під двері. Та й стукає у вікно. Старший брат питає:

— Хто там?

— Я, твоя мама.

— Чо’ ж ви, мамо, ще хочете?

— Аби ти дав братови сто золотих, аби він купив дітям убратися на зиму.

Лишив хлопець бабу під дверима, а сам пішов додому і виліз на під.

Рано устає брат — баба під дверима. Узяв він сто золотих, заніс братови і розказав, що так мама хотіла. А сам пішов до попа, щоби її знов поховати. Піп витріщив очі та й говорить:

— Що ж це таке? Треба її заклинати.

Прийшов піп і поховав бабу. Хлопець зліз уночі з поду, пішов на цвинтар, відкопав бабу і приніс багатому братови під двері. А тому старшому братови вже й не спалося. Перестрашений він, все слухає. Хлопець під вікном стукає і гойкає. Він до вікна, а хлопець говори жіночим голосом:

— Слухай, я ще прийшла, аби ти дав свойому братови два морги землі, аби він мав на корову сіна робити.

Та й пішов хлопець додому. Виліз на під і заховався там. А старший брат рано встає — мама під дверима. Його страх зібрав. Іде до брата свого і каже:

— Я вже, брате, не знаю, що з мамою робити і як її ховати. Казала, щоб я віддав тобі два морги землі.

Так і зробили. Віддав він братови два морги землі, і пішов старший брат знов до попа, аби бабу поховати. Приходить і все попови розказує. Піп дуже устрашився і не знав, що робити. Але за великі гроші пішов і поховав бабу.

Другої ночі хлопець зліз із поду, пішов на цвинтар, відкопав бабу і приніс під двері старшому братови. Стукає і каже:

— Сину, я прийшла, щоби ти віддав братови бочку сиру, аби вони мали що їсти.

Взяв хлопець бабу, відкрив потиху комору і запхав бабині руки в бочку з сиром. Так, нібито баба хотіла взяти бочку і не могла понести.

Брат устає рано, дивиться під двері — баби нема. Він дуже ся врадував, що нема. Заходить у комору, а баба коло бочки. Він біжить до брата.

— Забери собі бочку з сиром, бо мама знов прийшла і сказала, щоб я віддав тобі сир з бочкою. Вона хотіла сама занести, але не могла.

Молодший брат пішов, узяв бочку з сиром, а старший пішов до попа, щоб бабу поховати. Піп перелякався.

— Я, — каже, — піду, ще раз тоту опирицю буду ховати і її заклинати. Але я вже пішки не піду, бо мене страх зібрав — поїду конем.

Взяв піп кобилу, осідлав і сів їхати на погріб. А в кобили було лоша, вже півроку мало. Приїхав піп до того багатого і там читав, і бабу заклинав. Сів на кобилу і поїхав на цвинтар, а за ним бабу понесли. Піп прив’язав на цвинтарі кобилу до плоту і там знов бабу заклинав. Та й каже до людей:

— Мабуть, тепер тота опириця вже не прийде.

Коли люде поверталися з цвинтаря, піп сів на кобилу, а лошатко пішло за корчі і загубилося. А той самий хлопець сховався на цвинтарі і на то все дивився. Тоді скоро бабу відкопав, посадив на лошатко і руки й ноги коло лошати бабі обв’язав, щоби вона не впала. Та й побігло лошатко за кобилою. Бігло та й іржало. Вже геть недалеко попового дому догнало лоша кобилу та й заїржало. Піп оглянувся, а на лошаті — баба. Він перелякався, скочив з кобили і до свої хати. Каже попаді:

— Ти дивися! Що та опириця вже хоче? Я її вже тілько раз ховав, а вона вже й до мене приїхала.

А той самий хлопець іззаду біжить. Приходить на попове подвір’я, а піп із хати кричить:

— Забери цю опирицю собі! Хлопець говорить:

— Баба прийшла, щоб ти віддав усі ті гроші, що ти взяв, як її ховав. Піп віддав усі гроші. А хлопець каже:

— Давай ще кобилу й лоша, щоб я її відвіз на цвинтар. Піп сказав:

— Бери собі ці коні на все, аби я на своїм подвір’ю більше не бачив ні баби, ні цих коней.

Хлопець поїхав на цвинтар, бабу поховав, а коні віддав свому господареви. І баба більше не встає по сьогоднішній день.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вишків, Долинського району, Івано-Франківської області
3 листопада 1988 року
Оповідач: Віктор Тимко Федорович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.