Українські народні казки

Як верховинці сіль сіяли

Українська народна казка Закарпаття

Раз верховинці відправилися далеко за сіллю. Подорож була довга... І досудилися уже не ходити за сіллю, а посіяти її у себе на полі.

Чотири люди зорали ниву і збираються сіяти сіль.

Один каже:

— Не добре робимо. Той, хто сіє, не повинен ходити по ниві, бо потопче сіяння, а сіль дуже цінна культура.

— Бігме, братці, так є... Учинимо так: покладемо на носилки сіятеля і будемо ’го носити по ниві.

Як говорили, так і зробили. Чотири носили одного на носилках по ниві. І засіяли ниву.

Розуміється, сіль не зійшла. Якщо сіллю посипати землю, то нич не виросте. Лиш через якийсь час — жалива...

А верховинці постійно ходили на поле і позирали, як ото буде рости.

Коли з’явилася жалива, відірвали лист, нюхали, лизали, чи солоний...

Жалива жалила їх, а вони радувалися, що «добра сіль, солена».

Потім жалива наросла така велика, що з краю в край нічого не було видно.

Один з верховинців рішив забратися в середину ниви, аби видіти, що там росте.

Другий каже:

— Бабраку, треба роздягтися, скинути плаття... Коли голі підемо, не потолочимо сіль.

І голі зайшли в жаливу.

Жалива жалить, а вони раді.

«Урожай добрий, смачний», — думають собі.

Доходять до середини, а там ведмідь.

Зазвідали:

— Чоловіче, чому ти зайшов у нашу ниву? Ведмідь зморконів і далі собі сидить. Один з верховинців каже:

— Бігме, се буде німець або француз. По-руськи не знає.

— Треба йти за нашим попом. Піп учений, розумів чужі мови, і він з ним договориться.

Привели попа. Не забули взяти і паленки. Піп заговорив з «іноземцем». Пробує по-німецьки, по-французьки. Ведмідь лиш моркоче і нічого не слухає. Один порадив:

— Пан превелебний, дайте йому штамплик, аби набрався сміливості.

Налили штамплики і для попа, і для «іноземця». Піп випив і припрошує ведмедя. Тепер ведмідь розсердився, схопив попа і задрав на смерть. Верховинці з страху повтікали.

Один дома увидів на межі жаливу і побіг до цімборів, гойкає здалеку:

— У мене на межі росте сіль!

А стара баба, його сусідка, почула сю розмову і сміється:

— Дурні, дурні... То жалива, її сіяти не треба.

Попа привезли з другого села, а сіль доставали, як і перед тим.

Казці кінець, купила баба горнець.

Як верховинці сіяли сіль. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1200. Друкується вперше. У інших казкарів збірки сюжет не зафіксовано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).