Як верховинці сіль сіяли
Українська народна казка Закарпаття
Раз верховинці відправилися далеко за сіллю. Подорож була довга... І досудилися уже не ходити за сіллю, а посіяти її у себе на полі.
Чотири люди зорали ниву і збираються сіяти сіль.
Один каже:
— Не добре робимо. Той, хто сіє, не повинен ходити по ниві, бо потопче сіяння, а сіль дуже цінна культура.
— Бігме, братці, так є... Учинимо так: покладемо на носилки сіятеля і будемо ’го носити по ниві.
Як говорили, так і зробили. Чотири носили одного на носилках по ниві. І засіяли ниву.
Розуміється, сіль не зійшла. Якщо сіллю посипати землю, то нич не виросте. Лиш через якийсь час — жалива...
А верховинці постійно ходили на поле і позирали, як ото буде рости.
Коли з’явилася жалива, відірвали лист, нюхали, лизали, чи солоний...
Жалива жалила їх, а вони радувалися, що «добра сіль, солена».
Потім жалива наросла така велика, що з краю в край нічого не було видно.
Один з верховинців рішив забратися в середину ниви, аби видіти, що там росте.
Другий каже:
— Бабраку, треба роздягтися, скинути плаття... Коли голі підемо, не потолочимо сіль.
І голі зайшли в жаливу.
Жалива жалить, а вони раді.
«Урожай добрий, смачний», — думають собі.
Доходять до середини, а там ведмідь.
Зазвідали:
— Чоловіче, чому ти зайшов у нашу ниву? Ведмідь зморконів і далі собі сидить. Один з верховинців каже:
— Бігме, се буде німець або француз. По-руськи не знає.
— Треба йти за нашим попом. Піп учений, розумів чужі мови, і він з ним договориться.
Привели попа. Не забули взяти і паленки. Піп заговорив з «іноземцем». Пробує по-німецьки, по-французьки. Ведмідь лиш моркоче і нічого не слухає. Один порадив:
— Пан превелебний, дайте йому штамплик, аби набрався сміливості.
Налили штамплики і для попа, і для «іноземця». Піп випив і припрошує ведмедя. Тепер ведмідь розсердився, схопив попа і задрав на смерть. Верховинці з страху повтікали.
Один дома увидів на межі жаливу і побіг до цімборів, гойкає здалеку:
— У мене на межі росте сіль!
А стара баба, його сусідка, почула сю розмову і сміється:
— Дурні, дурні... То жалива, її сіяти не треба.
Попа привезли з другого села, а сіль доставали, як і перед тим.
Казці кінець, купила баба горнець.