Українські народні казки

Як виграв наймолодший брат

Українська народна казка Закарпаття

Один чоловік мав три сини. Всі три пішли до царя.

— Що ви, хлопці, знаєте робити?

— Я знаю чоботи шити, — повідає старший. — Я за ніч можу зробити стільки, що можна регімент солдатів убути.

— Добре, як зробиш таке, дістанеш віз грошей. А другий? Що ти знаєш робити?

— Я, — каже, — одягу можу зшити на регімент солдат за єдну ніч.

— Добре, дістанеш і ти віз грошей, як зробиш тото. А третій? Що ти можеш зробити?

— Я можу хлопців зробити за єдну ніч на цілий рєгімент. І всі будуть браття.

— І ти за таку роботу дістанеш віз грошей.

Старший і середущий брати зробили то, що казали царьови, і дав цар одному віз грошей і другому віз. Перший дістав віз грошей старший брат, швець. Везе він тоти гроші та й заїхав до сагадова, би переночовати й коні погодовати. А хазяйка того сагадова, єврейка, що годовала коні, звідає його:

— А що везете на тім возі?

— Віз грошей маю. Попоїли, випили, а вона каже:

— А ви би не хотіли помиловатися зо мною?

— Хотів би-м.

— Айбо як оповісте, що вам доста миловатися, то ваш віз грошей зостанеться мені. А як я оповім, що мені доста миловатися з вами, то я даю вам віз грошей.

— Най буде так, — погодився старший брат. Намиловався він з нею, намиловався та й каже, що доста. Та й зостався віз грошей їй. А він пішов додому.

— Чи ти дістав віз грошей? — звідає його середущий брат.

— Ай, біда, не дістав.

— То йду за грішми до царя я.

Та пішов він до царя, цар йому дав віз грошей, як обіцяв, і поїхав середущий брат з грішми додому, і заїхав до того самого сагадова. Попоїв, випив. Та й звідає його тота жидка:

— А що везете?

— Гроші.

— А ви не хочете помиловатися зо мною?

— Хочу.

— Но, айбо я хочу вам повісти, що вам буде, як скажете, що вам доста миловатися. Вкажете так, то я забираю ваш віз грошей. А як я оповім, що мені доста, то я вам дам ще єден віз грошей.

А він гадає собі: «Буде в мене два вози грошей». Намиловалися вони з жидкою, та й каже він:

— Мені вже доста.

І остався віз грошей у сагадові, а він пішов додому. А браття звідають:

— А де віз грошей?

— Не є.

Та й іде до царя той, що хлопців зробить. Та й зробив він для царя хлопців на регімент війська. І дав йому цар віз грошей. А він заїхав з тим возом до того сагадова. Відпочили коні, погодовали їх. А вони з хазяйкою попоїли, випили.

— А чи не помиловалися би ми з вами? — каже вона.

— А чому нє? Помилуємося.

— Айбо як оповісте, що вам доста, то віз грошей мій. А як я оповім, що мені доста, я вам дам два вози.

І милуються вони добу, милуються дві доби, три доби. Вже йому то набридло, вже він того не хоче. Що ж робити? Подивився в оболок, а дорогою йде якийсь чоловік. Молодший брат кличе його:

— Ей, чоловіче!

— Що є?

— Ану ходи сюди.

— А що?

— Скажи мойому няньови, най передасть мені рукавиці, холошні й вуйош, бо я туй буду зимовати.

— Добре, добре.

Та й пішов той чоловік. А жидка обзивається:

— Та вже мені доста.

І привіз він додому два вози грошей та й свій третій. Та й прийшов та й сміється:

— Брати, де ділися ваші вози? Ви прогуляли. І наша казочка закінчилася.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
11 вересня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.