Українські народні казки

Як висватали розумну дівку

Українська народна казка Гуцульщини

Пішли дєдя з мамою у місто. Солі купувати. А дівчина розібралася гола та й мастить піч. А тут входять старости. Вона каже:

— Якби хата мала вуха, ви би мене не захопили голу. Вони питають:

— А де дєдя, мама?

— Пішли в місто масті до солонини купувати.

— А баритися будуть чи ні?

— Та як підуть поперечними дорогами, то забаряться. А як подовжніми, то зараз прийдуть. А вам, — каже, — чого їсти рихтувати: чи того, що відбуває, чи того, що прибуває, чи того, що з гузиці випадає?

Кажуть вони потиху:

— Дівка дурна. Але ще попитаймо її. Та й питають дівку:

— То як хата вуха має?

— Та якби, — каже, — був пес коло хати, я би глипнула в вікно та й би зібралася. Та й уже.

— Ну а що ти казала про масть для солонини?

— То, — каже, — сіль. Якби не посолив солонину, нічого не варта би була.

— А ти казала, що як будуть іти поперечними дорогами, то забаряться, а як подовжніми, то зараз прийдуть. Як це так?

— Як підуть поперечними, то будуть стрічатися з людьми, говорити, а як будуть іти подовжньою, куди ніхто не ходить, то зараз прийдуть.

— А що ти казала про ї́ди? Що відбуває, а що прибуває? А вона каже:

— Коровку здоїте рано, на полуднє і ввечір. Та й це прибуває. А солонини втнете кавалок та й уже нема. А яйце відки випадає?

А вони кажуть, ті старости:

— То ми дурні, а дівка розумна. Та й висватали ту дівку.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Снідавка (хутори), Косівського району, Івано-Франківської області
22 грудня 1985 року
Оповідач: Грималюк Марія Йосафатівна (1926 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.