Як вовк рибку ловив
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід та баба. Якось взимку поїхав дід до річки ловить рибу. Ловив, ловив, наловив багато, аж цілого воза. Ось їде він додому. Дивиться, а серед дороги лисичка лежить, згорнулася клубочком. Дід подумав, що лисичка мертва, бо вона і не ворушилась. Зрадів такій знахідці. Подумав, що бабі його буде на комір. Поклав лисичку на воза та й поїхав. А лисичка стала із воза викидати рибку на дорогу. Всю повикидала і сама з воза стрибнула.

Приїхав дід до хати, давай гукать свою бабу, та хвалиться тим, який комір тепер буде у неї.

А баба подивилась, а на возі нема зовсім нічого. Зажурився старий із бабою, зрозумів, що лисичка його обдурила.

А лисичка всю рибку по дорозі позбирала, сидить і смачненько їсть. Ось іде вовк. Як побачив, що їсть лисичка рибку, то став просить. А лисичка йому каже, щоб сам пішов, наловив та й їв. Тільки для цього треба іти до ставка, опустить хвоста в воду, та голосно говорить: «Ловись, рибко, велика, й маленька, й зовсім малесенька». Риби тоді багато на хвіст начіпляється, як довгенько посидиш.

Вовк побіг до річки, опустив хвоста в воду, сидить, приказує, як його лисичка навчила. А лисичка ходить кругом вовчика-братика та й шепоче:

— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст.

Вовк почув, що лисичка щось бурмоче, та й запитав, що вона там говорить. А вона набрехала, що то такі гарні слова каже, щоб рибка ловилась.

Сидів вовк так довго, щоб багато рибки наловить, що й хвіст примерз. Не міг вовк підвестись. Радіє, думає, що то так рибки наловилось багато.

Ось вранці прийшли дві баби по воду та й побачили вовка. Стали всіх людей кликать, щоб ішли вовка бить. Всі люди із села позбігалися, стали вовка бити. Вовк половину хвоста відірвав і втік. А лисичка, поки люди були біля річки, то в одній хаті наїлася тіста, а тоді голову намазала тістом, прибігла до лісу, лягла серед дороги, стогне. А ось і вовк іде. Став лаяти лисицю, що через неї і хвіст поламаний. А лисичка стала вовка знову дурить.

— Що там у тебе, коли в мене і голова розбита, і мозок тече.

Став вовк лисицю ще й жаліти. Каже, щоб сідала на нього, то він її підвезе. Лисиця з радістю сіла на спину вовка. Той її повіз, а вона стала співати, що битий небитого везе. Коли вовк питав, що співає лисичка, то вона казала:

— Битий битого везе!

Так вовк лисичку й привіз аж до самої нори.