Українські народні казки

Як вовк суддею був

Українська народна казка Полтавщини

Колись давно сталося це літом. Вивів господар свого осла на пасовисько, а сам пішов додому. А тим часом бродив по лісі голодний вовк. Дивиться, що осел сам пасеться. «От добре, — думає вовк, — не буду голодувати». Осел, побачивши вовка, теж думає: «Як би мені втекти від нього?»

Підбігає вовк до осла, а осел і каже:

— А я тебе шукав!

— Навіщо?

— Ой, — відповідає той, — у нашому селі тепер вибори. Не можуть люди вибрати, кого їм поставити суддею. Один хазяїн забажав суддею тебе. Усі з ним погодились і послали мене, щоб я тебе привів.

— Ну, — каже вовк, — я дуже радий, що ти мене знайшов. Мерщій вези мене в село.

Ось і село. Осел як зареве! Усі люди повибігали, дивляться, а то вовк на ослові верхи їде! Та давай вовка бити! Били так, що той ледве втік. Саме тоді один хазяїн складав сіно в копиці. Побачив вовка та й сховався у копицю. А вовк іде і говорить сам до себе:

— Якби мені долізти до тієї копиці, то трохи відпочив би.

Приліз він, ліг та й говорить:

— Заманулося мені суддею бути. Мій дід не був, тато не був, а мені закортіло.

А той господар слухає з другого боку копиці, вила в руках тримаючи, та як уріже ними вовка, той і побіг, горлаючи !

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

128 (4735). Як вовк суддею був. СУС —. Записала Кулій Тетяна 2008 року. Малушко Ніна Сергіївна (1951). Полтавська область, Лубенський район, Пишне