Українські народні казки

Як ворожила баба

Українська народна казка Гуцульщини

Була баба. Мушка писалася вона. Та й ворожила людям і з того жила. Кажуть люди: «Так баба вгадує, що йой». А пан думає: «Ану йду я до неї. Що мені вгадає?» Та взяв він та й кинув косу в керницю. Та приходить і каже:

— Бабо, ану мені поворожи. А баба каже:

— Трапила коса на камінь.

— Але, — каже, — не поломилася і не затупилася?

— Ні, буде косити.

Витяг пан косу, подивився і каже:

— Правду сказала баба, не збавилася коса. Упала в керницю й не збавилася.

І подумав пан: «Іду до неї ще раз». Та й імив у руку мушку і йде до бабки. Та й каже:

— А тепер мені скажи, що я маю в руці? А вона каже:

— Отепер Мушка панови в руках. (Це вона про себе подумала). А пан каже:

— А ще жива?

— Та ще, — каже, — жива. Заки жива, а потому не знаю.

— Так, ще дриґається, — каже пан.

Прийшли злодії і вкрали в пана збанок * грошей. Каже пан:

— Іду я до баби, най скаже, хто гроші взяв.

Прийшов — баба не знає. Бабу за плечі та й у пивницю. І сидить баба голодна в пивниці три дні. Не дає їсти пан, тримає бабу в пивниці, аби баба сказала, де гроші. А баба не знає, де гроші. Що скаже?

А тих злодіїв було три. На третій день кажуть вони:

— Ходім під ту пивницю слухати, що там баба робить. Там є люфт * і нам буде чути. Що вона скаже? Чи вона нас не продасть? Бо пан сказав, що їсти їй не дасть, доки не скаже, хто вкрав. Ходім туди.

Прийшли вони під ту пивницю та й потиху говорять:

— Будем по одному до того люфту йти. І будемо слухати. Перший раз іди ти, а так піду я, а так піде той.

Пішов один і слухає. А тут кугут запів. Вона чує, що кугут запів, і каже:

— Ой, уже є один. Зараз буде другий.

Вона знала, що зараз буде другий кугут піти. А той пішов та й каже.

— Вона вже знає. Сказала, що є один, а зараз буде й другий. Ану йди ти, будеш чути.

Той приходить, і тут знову кугут запів.

— О, — каже, — вже є два, буде й третій.

Баба ждала, що вже днинка буде. А той другий злодій прийшов до своїх та й каже:

— Баба вже вгадала, що нас є два. Ану йди ти. Третій злодій приходить, і знову запів кугут. Баба каже:

— Вже є всі три.

А вони зійшлися всі три докупи та й кажуть:

— Ідім просити бабу, аби нас не видала. Будемо казати, що ми би дали їй грошей.

А баба їх навіть і не знає. Приходять вони до тої пивниці і кажуть:

— Бабцю, ми вам дамо великі гроші, аби ви нас не продали, не сказали, що ми гроші взяли. Бо нас цар повистрілює.

А небога каже:

— Я вже три дні не їла. Через вас мене запхали сюди. Я вас не видала, а ви й не думаєте про те, що я гину з голоду. Ви за все забули.

— Ви кажіть, що робити? Ми вам грошей дамо.

— Як ви хочете дати мені грошей, то занесіть їх до мене додому і киньте у вікно, там, де шиба вибита. А ті гроші, що ви вкрали, де взяли, там і покладіть. Покладіть на місце збанок з грішми та й ідіть додому, би вас не видко.

Вони пішли, те все зробили і прийшли сказали бабі, що вже порядок. А рано приходить пан.

— Бабо, гроші є чи нема?

— Та доки будеш ходити? Гроші вже є там, де були. Іди забери.

Пан пішов — є гроші. Та й бабу випустив. А баба взяла та й свої карти спалила. Та й каже:

— Отак. Не буду тепер нікому нічого робити. Нащо мене мають у пивниці голодну тримати? Я маю, — каже, — боятися і пана, і злодія, і всіх? Не треба мені карт і не треба ворожіння.

Вона вже мала з чого жити, мала гроші, що їх принесли злодії, аби не видала їх.

* Зба́нок — дзбан.

* Люфт — тут: отвір для вентиляції.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Вербовець, Косівського району, Івано-Франківської області
19 листопада 2003 року
Оповідач: Мазин Марія Ільківна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.