Українські народні казки

Як врятувався дяк

Українська народна казка Бойківщини

В одному селі помер старий дяк. На його місце приходили молоді дяки. Побуде такий молодий дяк два-три дни, заслабне та й умре, та й нема. Тут прийшов ще один молодий дяк і пішов на квартиру до старенької баби. Тота баба його радить:

— Іди до церкви. Як будеш іти, назустріч вийде дівчина і буде казати: «Добре рано, дяче!» Би-с ти не відзивався. Підеш до церкви, помолишся і вернешся знов до мене.

Він так і зробив. Другий день знов відправляє його баба:

— Іди, дяче.

Він іде, виходить дівчина з подвір’я на дорогу.

— Добре рано, дяче!

Він не відзивається. А третій день баба йому каже:

— Іди. На тім самім місци, що була дівчина, буде стояти кобила, а на плоті буде висіти кантарок. Ти озмеш той кантарок, накладеш на кобилу і сядеш на неї. Та й ганяй нею, що будеш мати сили, поверх гір ганяй, всюди ганяй, аби вона так змучилася, щоб уже більше не могла ворожити.

Він так і зробив. Іде — а то стоїть кобила, а на плоті висить кантарок. Він наложив на неї той кантарок та й сів на неї. Як зачав бити її ногами, як зачав гонити! Пригнав на то саме місце, забрав з неї кантарок, а то з кобили зробилася дівка і полізла до хати. Але залізла лиш в город, впала і вже не годна була до хати зайти. Вмирає та дівка та й каже вітцеви:

— Як я умру, би-сте мене нарядили, поклали в церкві, і дяк має читати коло мене савтирю. Хоть би хотів за тото і три корови, аби-сте йому дали. Але мусить читати савтирю коло мене вночі, дві ночі має читати.

Померла дівка та й сказав її отець дякови читати савтирю. Баба каже йому:

— Йди, дяче, читай савтирю. І дала йому баба ножик.

—...Як будеш читати, скрипне раз труна — нічого не роби. Скрипне другий раз — падай долілиць і ножиком навколо себе обкресли по земли.

Він так і зробив. Як скрипнула труна другий раз, обкреслив навколо себе ножиком по земли і впав у тому крузі долілиць. Тут скрипнула труна третій раз, і мертва вийшла з труни. Ходить і хоче його досягнути, а то всюди її ніж коле. Не може його досягнути, бо ножем обкреслено, і лягла мертва назад у труну. Другий день каже йому баба:

— Вже гірше. Іди до ксьондза, най дасть тобі ключ від тої скарбонки, де він опарати ховає. Як труна скрипне, не жди, аби вона скрипала другий раз та й третій, а тікай до тої скарбонки, позавивайся в опарати, замикайся зсередини в скарбонці і сиди там.

Читає дяк савтирю, туй скрипнула труна. А він уже підготував ключ. Скочив до тої скарбонки, позавивався в опарати молодий дяк і замкнувся в скарбонці. А туй позліталося тих відьом! З цілої околиці позліталися, та й тота його баба є між ними. Всі вони шукають його — нема. А тоді до баби:

— Бабо, де дяка діла? Баба каже:

— Виправила савтирю читати. А вони:

— Тепер ще одна народила, найстарша.

Пішли вони та й взяли маленьку дитину, що тілько народилася. Принесли, а дитина каже:

— Він є тутка, в ці скарбонці, але ви його не дістанете. Хіба принесете з Чорногори зілля. Треба ще ковальського міха, і аби те зілля горіло — тим зіллям його і задушите.

Як сказала то маленька відьма, полетіли одні відьми в Чорногору, а другі — до коваля по міх. Принесли, розложили тото зілля і зачали дути. А кугут запів, і вони всі пропали, ніби їх і не було.

Так дяк там переховався, та й уже потому дякував. І в селі вже дяки не вмирали. А її отець продав три корови та й заплатив дякови за тото, що читав савтирю. Її поховали, та й усе.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Спас, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
28 жовтня 1994 року
Оповідач: Самійло Ірина Петрівна (1909 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також