Українські народні казки

Як вчили цигана

Українська народна казка Буковини

Ішов собі чоловік попри ліс, а циган виліз на дуба і рубає під собою крак. Чоловік питає:

— Що ти, цигане, робиш?

— Рубаю крак.

— Та ти ж упадеш.

— А відки ти знаєш, що я впаду? Ти що, бог?

Чоловік пішов далі і нічого йому більше не казав. Циган рубав, рубав, крак ся відрубав — і циган упав. Схопився та й думає: «Як він знав, що я впаду, то й має знати, коли вмру». І доганяє того чоловіка. Догнав та й питає:

— Як ти знав, що я впаду, то маєш знати, коли вмру. Скажи мені! А чоловік каже:

— Коли зад у тебе стане холодний, тоді вмреш.

І куди ходив циган, то все помацував зад, чи не холодний. Тоді сів на землю та й сидить. А земля була холодна. Помацав циган — зад холодний. Упав на землю та й кричить:

— Я вмираю! їде пан і каже:

— Вступись з дороги!

— Я вмираю!

Пан скочив з брички та як почав бити його по заду батюгою! Як добре набив його, циган помацав зад — теплий! Доганяє пана та й каже:

— Продайте мені те кропило, що мене від смерти відкупило. Пан продав йому батога, взяв гроші та й поїхав. А циган думає: «Як воно мене від смерти відкупило, то й інших можна ним відкупляти — буду відкупляти, буду лікувати людей». Їде чоловік, везе до дохторя дочку.

— Куди ти їдеш? — питає циган.

— Везу дочку до дохторя.

— Вертайся додому, я тобі її вилікую. Я дохторь.

Той вернувся додому, циган взяв її в кімнату та й тим кропилом кропить. А вона пищить. Ті терпіли, терпіли, та як вбігли в ту кімнату та піймали цигана бити. Вибили й нагнали.

Вибіг він відти й біжить. Дивиться — хата горить. Люди гасять, а циган свище, кричить. Ті зловили його та й б’ють.

— Чого ви мене б’єте? — питає циган.

— Як видиш, що хата горить, то не свищи, а гаси. А циган їм:

— Спасибі. Ви мене не били, а розуму вчили.

Та й пішов. Іде він, а чоловік смалить кабана, Циган вхопив відро води та й загасив той вогонь. Зловили його та й б’ють. І кажуть до него:

— Як видиш, що чоловік смалить кабана, кажи: «Добрий день! Дай Боже щастя вам і дітям вашим. Щоб так жили, як ви»,

Циган каже:

— Ви мене не били — ви мене розуму вчили.

Та й іде далі. Іде, а чоловік присів під кущем. Він і каже:

— Добрий день! Дай Боже вам і дітям вашим. Чоловік схопився і б’є його. А циган каже:

— Ви мене не били, але розуму вчили.

Та й пішов далі. Іде, дивиться: сидять дві баби і сікаються. А він почав свистати, кричати й каміння на них кидати. Баби спіймали його й набили. А він каже:

— Ви мене не били, але розуму вчили. І сказали вони йому:

— Як ще раз таке побачиш, то дай і свою голову та й кажи: «Посікайте й мені».

Іде він, дивиться — піймалися два пси кусатися. Доходи він до них і каже:

— Добрий день!

Та й упхав свою голову межи ті пси. А ті пси так посікали, що всю голову пірвали. Пішов він далі та й каже собі: «Вчився я, вчився і дурнем помру».

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
9 серпня 1985 року
Оповідач: Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.