Як газда ходив на ліки для жони
Українська народна казка Закарпаття
Було що не було, жили собі чоловік та й жона. Дітей не мали. Жона полюбила попа, але не знала, як з ним стрітися і вчинилася хворою. Не встає з постелі й йойкає:
— Йой, дуже мене болить... Іти би за попом, аби мене висповідав...
Чоловік — швидко за паном превелебним. Привів його у свою хижу, і той почав сповідати хвору. Чоловік вийшов на двір, бо при сповіді ніхто не сміє бути...
Піп сів коло постелі, а жона обняла його за шию і шепче йому на вухо:
— Пане превелебний, я давно хотіла з вами стрітитися... я вас люблю...
— Йой, небого, — відтягається піп, — тут про таке гріх говорити. Та ж на мені патрахіль, а коло мене — чаша...
А далі подивився на красну жіночку, злакомився, і каже:
— Я можу прийти увечері... Але твого чоловіка треба послати у вариш на ліки... Я напишу рецептик (у той час рецепти могли писати й попи)...
Так договорилися. Піп закликав чоловіка до хижі:
— Іване, твоя жона дуже хвора. Збирайся у вариш за ліками. Я напишу рецептик...
Сів за стіл і наскоро написав. Чоловік одівся, обувся і в дорогу. Город був далеко. Треба було йти цілу ніч, аби на ранок дійти.
За той час жона готувала гостину. Зарізала курку, напекла калачів. Ходить весела по хижі і приспівує собі:
Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки...
А чоловік іде пішком у город, спішить, аби чим скоріше хворій ліки купити. Вже змучився, ледве ноги тягне. Видить — сперед нього — віз: чіпкар везе всякі товари. Як повстрічався з чоловіком, зазвідав його:
— Куди так спішиш?
— Жона похворілася, і йду в аптеку на ліки...
— На які ліки?
— Еге, пан превелебний написали рецептик...
Чіпкар був грамотний. Взяв рецептик, прочитав і догадався, що жона вчинилася хвора, а чоловіка відправила геть, аби могла з попом погуляти.
— Вертайся, хлопе, додому... Твоя жона здорова, як бук... Тебе обманюють...
Чоловік вірує і не вірує... Думає собі: «Може чіпкар фіглює зо мною».
— Якщо твоя жона хвора, дам ти сього коня... Я, брате, не мало по світу находився і добре знаю сякі діла... Увидиш своїми очима, що я правду говорю, і подякуєш мені...
— Та як я увижу, що жона обманює?
— Зав’яжу тебе у міх, аби тебе не впізнали, і припрошуся на ніч до твоєї жони...
Чоловік погодився... Чіпкар сховав його у мішок, і так вони привезлися до чоловікового дому. Тут чіпкар зупинив коня, зліз з воза, втворив дверці. Видить: молода жіночка весела, бігає по дворові, наганяє корови у хлів, свині в кутець, приспівує собі:
Чіпкар поклонився:
— Добрий вечір!
— Дай боже і вам! Що вам треба, бачіку?
— Я чіпкар, везу товари... У дорозі мене застигла ніч... Чи не можна би у вас переночувати?
— Йой, бачіку, я би вас прийняла, айбо нема дома мого чоловіка...
— То нічого, я вам заважати не буду... Я задаремно не хочу. Заплачу вам грошима, або полотном... Маю красне полотно. Пригодилося би вам на плаття. Ви молода і красна жіночка...
В той час магазинів по селах не було, і фабричне полотно нелегко діставали...
Жона подумала, що їй пригодилося б полотно, і впустила чіпкаря з возом у свій двір.
Чіпкар випряг коня, прив’язав до воза, дав йому їсти, а сам ліг на віз коло міха і шепче.
— Но, чи хвора твоя жона?
— Правду ви говорили, обманула мене...
— Лежи тихо... Увидимо, що далі буде...
Вночі прийшов піп. Жона вклала його за стіл, принесла печену курку, калачі, вина... Гостяться і приспівують: Жона:
Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки...
Піп:
Бума — бум, бума — бум! Бума — бум, бума — бум!
Чіпкар потермосив міх:
— Чуєш, яка твоя жона хвора? Чоловік аж у зуби ріже і стискає п’ясті: — Розв’язуйте мене скоро!
— Лежи тихо... Дораз ще не таке вчуєш... Слухай мене... У хижі гостина в розгарі. Піп, як випив півлітра вина, став веселіший. Захотів співати. Каже:
— Коби нас більше, заспівали би ми голосніше...
— Пане превелебний, на дворі спить чіпкар... Він у мене заночував... Може, його закликати?
— Заклич, заклич, веселіше буде...
Жона вийшла і почала кликати чіпкаря до хижі...
— Айбо у мене тут на возі в мішку дорогі речі і дехто ще вкраде...
— Та занесіть міх до хижі.
— Міх тяжкий...
— Я вам поможу...
І ймили міх — чіпкар за один кінець, жона за другий, і занесли до хижі... Піп, чим увидів чіпкаря, почав просити його, аби співав.
— Пан превелебний, — каже, — вам добре співати, бо ви вже залили горлянку, а я ще нічого не пив.
— Та пий! Вина досить.
І присунув чіпкареві повний погар. Чіпкар випив. І тоді почали співати. Жона:
Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки
Піп:
Бума — бум, бум — бум! Бума — бум, бума — бумі
— А ти, чіпкарю, чому не співаєш?
— Не можу, бо я ще лиш один погар випив. Піп наповнив йому і другий погар.
Жона:
Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки.
Піп:
Бума — бум, бума — бум! Бума — бум, бума — бум!
Тепер уже і чіпкар заспівав:
Як свій мішок розв’яжу,
Я вам шутку покажу...
Піп прислухався і замовчав.
— Що ти, чіпкарю, моркониш? Ану покажи свою шутку?! Тоді чіпкар розв’язав міх і звідти вискочив чоловік! Вхопив палицю і на пана превелебного...
А той руки вверх і почав молитися-просити:
— Люди чесні! Не вбийте мене. Я маю велике богатство. Дам вам, що будете хотіти...
Жона спудилася і втекла з хижі, а чіпкар піймав чоловіка за руку і звідує попа:
— Та що дасте, пане превелебний?
— Дам вам воли і корову...
— Мало, давайте ще й коні...
Піп погодився дати і коні, лише дуже просив, аби нікому не говорили про днешню історію...