☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як газда ходив на ліки для жони
Українська народна казка Закарпаття

Було що не було, жили собі чоловік та й жона. Дітей не мали. Жона полюбила попа, але не знала, як з ним стрітися і вчинилася хворою. Не встає з постелі й йойкає:

— Йой, дуже мене болить... Іти би за попом, аби мене висповідав...

Чоловік — швидко за паном превелебним. Привів його у свою хижу, і той почав сповідати хвору. Чоловік вийшов на двір, бо при сповіді ніхто не сміє бути...

Піп сів коло постелі, а жона обняла його за шию і шепче йому на вухо:

— Пане превелебний, я давно хотіла з вами стрітитися... я вас люблю...

— Йой, небого, — відтягається піп, — тут про таке гріх говорити. Та ж на мені патрахіль, а коло мене — чаша...

А далі подивився на красну жіночку, злакомився, і каже:

— Я можу прийти увечері... Але твого чоловіка треба послати у вариш на ліки... Я напишу рецептик (у той час рецепти могли писати й попи)...

Так договорилися. Піп закликав чоловіка до хижі:

— Іване, твоя жона дуже хвора. Збирайся у вариш за ліками. Я напишу рецептик...

Сів за стіл і наскоро написав. Чоловік одівся, обувся і в дорогу. Город був далеко. Треба було йти цілу ніч, аби на ранок дійти.

За той час жона готувала гостину. Зарізала курку, напекла калачів. Ходить весела по хижі і приспівує собі:

Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки...

А чоловік іде пішком у город, спішить, аби чим скоріше хворій ліки купити. Вже змучився, ледве ноги тягне. Видить — сперед нього — віз: чіпкар везе всякі товари. Як повстрічався з чоловіком, зазвідав його:

— Куди так спішиш?

— Жона похворілася, і йду в аптеку на ліки...

— На які ліки?

— Еге, пан превелебний написали рецептик...

Чіпкар був грамотний. Взяв рецептик, прочитав і догадався, що жона вчинилася хвора, а чоловіка відправила геть, аби могла з попом погуляти.

— Вертайся, хлопе, додому... Твоя жона здорова, як бук... Тебе обманюють...

Чоловік вірує і не вірує... Думає собі: «Може чіпкар фіглює зо мною».

— Якщо твоя жона хвора, дам ти сього коня... Я, брате, не мало по світу находився і добре знаю сякі діла... Увидиш своїми очима, що я правду говорю, і подякуєш мені...

— Та як я увижу, що жона обманює?

— Зав’яжу тебе у міх, аби тебе не впізнали, і припрошуся на ніч до твоєї жони...

Чоловік погодився... Чіпкар сховав його у мішок, і так вони привезлися до чоловікового дому. Тут чіпкар зупинив коня, зліз з воза, втворив дверці. Видить: молода жіночка весела, бігає по дворові, наганяє корови у хлів, свині в кутець, приспівує собі:

Чіпкар поклонився:

— Добрий вечір!

— Дай боже і вам! Що вам треба, бачіку?

— Я чіпкар, везу товари... У дорозі мене застигла ніч... Чи не можна би у вас переночувати?

— Йой, бачіку, я би вас прийняла, айбо нема дома мого чоловіка...

— То нічого, я вам заважати не буду... Я задаремно не хочу. Заплачу вам грошима, або полотном... Маю красне полотно. Пригодилося би вам на плаття. Ви молода і красна жіночка...

В той час магазинів по селах не було, і фабричне полотно нелегко діставали...

Жона подумала, що їй пригодилося б полотно, і впустила чіпкаря з возом у свій двір.

Чіпкар випряг коня, прив’язав до воза, дав йому їсти, а сам ліг на віз коло міха і шепче.

— Но, чи хвора твоя жона?

— Правду ви говорили, обманула мене...

— Лежи тихо... Увидимо, що далі буде...

Вночі прийшов піп. Жона вклала його за стіл, принесла печену курку, калачі, вина... Гостяться і приспівують: Жона:

Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки...

Піп:

Бума — бум, бума — бум! Бума — бум, бума — бум!

Чіпкар потермосив міх:

— Чуєш, яка твоя жона хвора? Чоловік аж у зуби ріже і стискає п’ясті: — Розв’язуйте мене скоро!

— Лежи тихо... Дораз ще не таке вчуєш... Слухай мене... У хижі гостина в розгарі. Піп, як випив півлітра вина, став веселіший. Захотів співати. Каже:

— Коби нас більше, заспівали би ми голосніше...

— Пане превелебний, на дворі спить чіпкар... Він у мене заночував... Може, його закликати?

— Заклич, заклич, веселіше буде...

Жона вийшла і почала кликати чіпкаря до хижі...

— Айбо у мене тут на возі в мішку дорогі речі і дехто ще вкраде...

— Та занесіть міх до хижі.

— Міх тяжкий...

— Я вам поможу...

І ймили міх — чіпкар за один кінець, жона за другий, і занесли до хижі... Піп, чим увидів чіпкаря, почав просити його, аби співав.

— Пан превелебний, — каже, — вам добре співати, бо ви вже залили горлянку, а я ще нічого не пив.

— Та пий! Вина досить.

І присунув чіпкареві повний погар. Чіпкар випив. І тоді почали співати. Жона:

Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки

Піп:

Бума — бум, бум — бум! Бума — бум, бума — бумі

— А ти, чіпкарю, чому не співаєш?

— Не можу, бо я ще лиш один погар випив. Піп наповнив йому і другий погар.

Жона:

Пішов газдик на ліки, Обстав би ся навіки.

Піп:

Бума — бум, бума — бум! Бума — бум, бума — бум!

Тепер уже і чіпкар заспівав:

Як свій мішок розв’яжу,

Я вам шутку покажу...

Піп прислухався і замовчав.

— Що ти, чіпкарю, моркониш? Ану покажи свою шутку?! Тоді чіпкар розв’язав міх і звідти вискочив чоловік! Вхопив палицю і на пана превелебного...

А той руки вверх і почав молитися-просити:

— Люди чесні! Не вбийте мене. Я маю велике богатство. Дам вам, що будете хотіти...

Жона спудилася і втекла з хижі, а чіпкар піймав чоловіка за руку і звідує попа:

— Та що дасте, пане превелебний?

— Дам вам воли і корову...

— Мало, давайте ще й коні...

Піп погодився дати і коні, лише дуже просив, аби нікому не говорили про днешню історію...

Як газда ходив на ліки для жінки. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1360С. Друкується вперше. Варіанти: Плешинець — «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 100 — 104; Лазар — Архів П. В. Лінтура.; Гебрян — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).