Як генерал солдата напоїв

Українська народна казка Буковини

Їден генерал любив бити солдатів, щоб не пили горівку. Котрий зайде в забігайлівку, а генерал і собі заходи та й питає його: — П’єш водку? Солдат мовчить. А генерал наливає йому стакан горівки:

— На, пий.

Солдат вип’є, а генерал його в морду, щоби більше не пив. А їден солдат був якийсь такий, що його мали за дурного, та й каже той солдат товаришам:

— Он дураков бйот.

А солдати кажуть йому:

— Як ти підеш туди, то й тебе, дурня такого, наб’є добре. А він їм:

— Як буде мене бити, то я ставлю бутель горівки, а як не буде бити, — ви мені.

— Добре.

Пішов той солдат у забігайлівку, а за ним післали ще їдного солдата, щоб той видів, чи буде генерал бити, чи не буде. Зайшли вони туди, а генерал там. Та й питає солдата:

— Откуда ти, куда і зачем прішол? А солдат йому:

— Із казарми в трахтір по водку, ваше превосходітєльство. А генерал:

— Водку любиш?

— Так точно, люблю, но нє за што випіть. Якби хто дав, то я би випив.

Генерал каже:

— Я дам тобі.

Та й говорить до трахтирщика:

— Дай йому сто п’ятдесят.

Той налляв сто п’ятдесят грам. Солдат взяв горівку і каже:

— Здравія желаю, ваше превосходітєльство!

І перекинув стакан собі в писок. Генерал питає:

— Ну як, добра? А солдат каже:

— Да не розібрав, ваше превосходітєльство. Ще би їдну випив.

— Налєй єму єщо адін, — каже генерал до трахтирщика. Солдат хльобнув і другий стакан. Генерал питає:

— Ну як?

— Ще би їдну хльобнув, якби дали.

— Налєй єму єщо стакан тово спірту на дев’яносто шесть. Солдат хльобнув і тото. Генерал знов питає:

— Ну як?

А солдат закочує рукави і перевертає очі.

— Охота дратса, ваше превосходітєльство.

А той солдат був такий здоровенний. Генерал напудився та й шукав дверей, куди би борше втекти. Генерал утік, а солдат до товариша:

— Давай бутель горівки.

Та й пішов з піснею в казарму.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нелипівці, Кельменецького району, Чернівецької області
13 листопада 1979 року
Оповідач: Твердохліб Петро Николайович (1904)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.