Як гуцул царським помічником став
Українська народна казка Покуття
Дав цар оголошення, що йому треба такого чоловіка, аби він міг помагати державою керувати. І найшовся такий чоловік, що зголосився і поїхав у місто до царя на нараду. Приїхав він туди, забрали його в баню, викупали, а другого дня іде він на ту нараду. А тоті сіли, говорять, говорять, говорять, і вже накладають великі податки на населення. А цему гуцулу то не сподобалося. Але нє, аби він сварився, а так чемно каже:
— Прошу, можна мені щось сказати?
— Мож, — сказав той, що сидів коло царя.
— А я би вас, — каже, — попросив, щоби ті податки трохи зменшити. Вони дуже великі. Буде затяжко людям. Люди ж усе за свої гроші мусять купувати: і коня, і упряж, і віз, і плуг — все.
А тим усім не подобалося, що він таке каже. Оден виступає та й каже:
— У кожного чоловіка жінка є, а в кожної жінки — город з квітами. Мож усі квіти понюхати. А межи нами тутка всі квіти, а оден будяк замішався, колючий такий, що його понюхати не мож. Бо коле.
— У тебе все? — питає цар.
— Все.
— То будемо забавлятися, балювати, — каже цар. Посідали вони за столи і балювалися.
— А тепер будемо бавитися, — каже цар. — Оден другого по плечі ударить.
Та й б’є крайній свого сусіда по плечу, а той далі передає, другого сусіда б’є, а той ще далі, та й прийшла черга аж до того гуцула, а гуцул сидить попри царя і має ударити царя. А він боявся царя бити. І сказав:
— Я їхав сюди, і на дорозі була яруга, і немав я куди об’їхати на сей бік. Що мені було робити? Чи таки якось об’їхати, чи вертатися?
Всі гості крикнули:
— Та нащо вертатися? Об’їхати! Об’їхати!
Тоді він обминув царя і влупив по плечу того, що сидів по другий бік від царя. А царя не торкнув.
— Ну, вартуєш ти жити в державі, — сказав цар. — І можеш керувати.
Бо якби він був ударив царя, то було би його діло пропало.