Українські народні казки

Як два куми гірчицю їли

Українська народна казка Буковини

Двох дідів, добрих колгоспників, направляють у Москву на виставку. Ходили вони, ходили і захтіли їсти. І не знають, де зайти, бо неграмотні. Іван ніби май хитрий, а Петро так собі. Та й каже Петро:

— Куме Іване, де ж би ми поїли? Були-сте вже в Москві, то маєте знати.

А Іван питає першого прохожого:

— Ви не скажете, де тут столова? А той каже:

— В тому червоному домі. Заходять вони. Іван каже:

— Дайте нам перше й друге. А Петро питає Івана:

— Що це в блюдечку таке, як мед?

— Та це ж чистий мед. Що ви, ніколи не їли його?

— А покушати можна?

— Можна, але щоб не виділа офіціантка.

Взяв Петро повну чайну ложечку — та в рот. А то була гірчиця. Сльози так і покотилися з Петрових очей.

— Чого ви плачете, куме Петре?

— Е, — каже, — нагадав, що мій тато помер, а я в Москві, нема як обід за сім літ зробити.

А Іван бачив, що Петро їв мед, та й думає: «Кум Петро буде хвалитися, що їв у Москві мед, а я що? Попробую і я».

Набрав повну ложечку гірчиці, подивився, що офіціантка й Петро не дивляться на него, та й у рот ту гірчицю. З’їв і заплакав. Петро завидів, що той плаче, та й питає:

— А ви чого плачете?

— Плачу, що ти не вмер хутше від свого тата. Щоб не було кому брехати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
8 січня 1980 року
Оповідач: Максимчук Василь Олексійович (1919 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.