Українські народні казки

Як добрі люди чоловіка врятували

Українська народна казка Гуцульщини

Був оден купець. Їде він на віслюку дорогою. То їде, то пройде трохи. А поперед него іде священик. Та й нараз нахилився священик над ревець. Дивиться щось там, дивиться. А купець сперся люльку набивати. Та все дивиться вперед на того священика. Що той отець так дивиться та й дивиться в ревець?

Відтак священик пішов собі далі дорогою. Купець доходить до того місця. Подивився в ревець, а там чоловік лежить, страшно побитий. Рана на рані, мало тіла чистого, все в крови. Придивляється до него добре купець, а він дише та й очима кліпає. Говорить до него:

— Чоловіче, чоловіче.

А чоловік не годен проговорити слова, бо дуже груди йому побиті. Підоймає купець того чоловіка з ревця, кладе на свого осла та й веде осла дорогою, за отцем веде.

Довіз він того побитого чоловіка до села, а село недалеко було. Отець зайшов у свою вулицю, до свеї хати пішов, а купець каже до побитого чоловіка:

— Отут я тебе трохи залишу, а сам іду в цю хату.

А тим часом ґазда вийшов назустріч цему купцеви. Каже купець:

— Іди, іди ближче, чоловіче. Не бійся. Що ти став та й стоїш і витріщив очі?

Ґазда прийшов ближче до купця. Купець каже:

— Видите ґаздо, цего чоловіка на моїм ослі?

— Вижу, вижу, — каже, — це страшно побитий чоловік.

— Я хочу облишити цего побитого чоловіка у вас у хаті. І дати вам грошей на дохтора, щоби дохтор приносив ліки і його лікував від цих ран. І вам плачу, що ви будете оботитися * цим. Щоби ви не лінувалися щоднини приводити до цего побитого чоловіка лікаря. А я у якийсь час до вас прийду. Ви собі списуйте, що потратили, і я вам оберну і ще більше заплачу. Бо я в далеку дорогу йду. І не знаю, коли я повернуся, як заборзо.

Погодився чоловік, взяли на руки побитого, занесли в другу хату, поклали на постіль, і купець пішов собі у свої дороги. А домашній чоловік пішов за дохтором. Привів дохтора, дохтор чоловіка розібрав, сказав принести теплої води, умив побитому рани, приклав ліки, перебандажував, поставив ліки на стіл. Та й сказав:

— Щоби ви, ґаздуню, давали йому ці ліки три рази в день пити. А на четвертий день я прийду.

Домашній ґазда сказав:

— Пане дохторю, що буде коштувати, що ви його обдохторували й дали ліки?

А дохтор питає:

— Що це за чоловік?

Бо дохтор питав уже слабого, а слабий не годен був слова промовити.

Домашній ґазда каже дохторови:

— Їхав дорогою незнаний купець віслюком. Та й з ревця вибрав цего побитого чоловіка, також незнаного. Та й попросив мене, аби я його примістив у свої хаті. Та й дав на ліки грошей. Та й на вас, пане дохторю, щоб ви приходили його лікувати. Та й мені дав за то, що я буду його обходити.

А то, знаєте, давно дохторям платилося.

—...Але купець розказував, що перейшов отець і не порятував цего чоловіка в біді.

Подумав дохтор та й каже чоловікови:

— Я не возьму грошей за свій труд, що буду лікувати, лиш тільки за ліки возьму гроші.

Пройшов місяць. Побитий чоловік уже говорить, устав на ноги, ходить по хаті. Веселіший став. Питається домашній ґазда у цего чоловіка слабого:

— Відки ви є, чоловіче?

— Я з села Притичного. Я продав на ярмарку корову та й ішов поперечною дорогою, цею вашою. Бо мені навколо далеко було йти. А мене пересіли в долині рабівники та й відобрали в мене гроші, та й зачали мене бити. А я просився в них, аби мені життя обдарували. Най беруть собі гроші. Вони сказали:

— Ні, ми тебе мусимо вбити. Бо якби ми тебе лишили живого, то ти би сказав шандарям, а шандарі би нас шукали.

І вони мене дуже били і вже думали, що насмерть убили. Та й верли мене з дороги в ревець. А я через пару годин ухринув у ревци, бо в ревци була вода.

Лікує його цей чоловік далі. Пройшло два місяці, каже побитий чоловік домашньому:

— Я йду додому, бо там дуже журяться жінка й діти. Напевно подумали, що мене злодії вбили та й десь загребли.

Каже домашній чоловік цему побитому:

— Я вас не пущу, поки не прийде ваш порятівник, бо він мені дуже наказував, щоби я вас не пустив, поки він не прийде.

Вертається купець. Заходить на подвір’я. Домашній ґазда надворі.

— А жиє мій побитий чи помер?

— Жиє, жиє, здоровий уже, додому рветься.

Увійшов купець у хату, а цей пізнав свого порятівника. Зачав цілувати його в руки, в ноги. Та й просить його:

— Ідіть зо мною до мене додому. Най я вам заплачу за все, що ви на мене поклали.

А купець каже:

— Я не хочу твеї плати, най мені бог заплатить.

Та й посяг у кишеню, витяг жменю грошей та й дав домашньому ґазді. Та розквиталися всі три та й розійшлися. Купець пішов у свою дорогу, той вилікуваний — у свою, а домашній ґазда лишився в хаті.

* Оботи́тися — піклуватися, турбуватися.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
17 березня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.