☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як дурний Іван бика продавав
Українська народна казка Закарпаття

Жили раз три браття — два розумні, а один дурний.

Як отець їх вмер, поділилися маєтком, але залишився ще бик не поділений.

Судять — судять, як поділитися одним биком? І досудилися: кожний з них справить хлів, і в чий хлів бик зайде, того він і буде.

Розумні браття построїли хліви, і дурний нічого не твориться. Звідують його:

— Ти чому не правиш хлів?

— Не журіться мною, я справлю і бик буде мій...

Коли старші браття закінчили роботу, дурний взяв сокиру, пішов у хащу і нарубав зеленого гілля, вчинив на дворі балаганчик.

Пустили бика... Було горяче літо, і муха кусала худобу. Бик, як його обсіли мухи, побіг у зелене гілля.

Так дурний виграв діло. Але тепер йому захотілося продати бика. Взяв прут і жене його на торг.

Город був досить далеко, і ніч застала дурного в дорозі, що вела через ліс.

Іван прив’язав бика до дуба, а сам виліз на стовпля і заснув. Голодні вовки у темноті надибали на прив’язану худобину і з’їли її.

Вранці дурний пробудився, дивиться — нема бика! Лише мотуз валяється на землі... Дуже розсердився. Вхопив сокиру і затяв у дуба:

— Кажи, де бик, бо зрубаю тебе!

Вихор колисав сухим деревом і дерево скрипіло... Іван думав, що дерево проговорило.

— Кажи, де бик!? — закричав Іван і бух сокирою в кору... Проломив кору, а звідти посипалися золоті...

— Но, скільки даш за бика? Дерево заскрипіло...

— Сто золотих? Дерево заскрипіло.

Іван насипав повну тайстру золота і вернувся додому. Дома звідують його:

— Но, чи продав ти бика?

— Продав.

— Та скільки тобі дали?

— Сто золотих.

— Ану, покажи.

Іван висипав з тайстри золоті гроші.

Вилять браття, що там не сто, а набагато більше,

— Та хто тобі виплатив гроші?

— Дуб...

— Як дуб?!

— Так і так... Вночі я прив’язав бика до дуба, а на ранок бик пропав... Я вхопив сокиру, почав дуба рубати, він напудився і дав гроші...

— Ну, веди нас до того дуба...

Взяли міхи і пішли. І, справді, знайшли в дуплові множество грошей — золота.

Ледве притягли повні міхи грошей і посилають дурного до попа за міркою (тоді лиш у попа була мірка).

Ото сталося з суботи на неділю... Піп позичив мірки і думає собі: «Ба що браття хочуть міряти вночі?» І рішив узнати.

А старші браття поклали дурного сторожем... Всунули йому в руку товсту палицю і кажуть:

— Якщо хтось буде йти, свисни, аби ми вчули і спрятали золото...

Ну, стоїть Іван на стражі... Раз чує: хтось в темноті приближається до їх хижі. Ото йшов піп. Іван розмахнувся і... свиснув попа по голові тяжкою палицею. Той лиш сів на землю і... вмер.

Дурний втворив двері і похвалився:

— Ідіть лише, браття, позирайте, як я свиснув злодія. Браття вибігли на двір, позирають: на землі лежить піп... убитий!

— Йой, що ти наробив?

— Що я наробив? Ви розказали, аби я свиснув, хто буде йти...

Браття струтили попа на плечі і понесли в город. Викопали глибоку яму і загребли... Айбо догадалися, що дурний може комусь проговоритися і зверх попа поклали барана і так закопали яму.

Вранці звонять до церкви. Люди зійшлися на утреню, а попа нема... Раз іде Іван.

— Що, ви люди, тут робите, кого чекаєте?

— Та ж чекаємо священика на утреню.

— Не чекайте. Попа вже нема. Я його свиснув і він умер. Закопали ми його в нашому городі.

— Може, дурний і правду каже, — говорять межи собою люди, — ану, попозираймо... Іване, ану веди нас, де ви закопали попа...

І дурний привів їх. Заставили його розкопати яму. Копле Іван, копле і докопався до... здохлого барана!.. Звідує:

— Люди чесні, чи були у попа роги?

— Майже ні...

— Айбо у сього попа роги! Заглянули в яму, а ото баран! Плюнули і пішли собі, сердиті, морконячи:

— Хай слухає дурний дурного...

Як дурний Іван бика продавав. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1643+1600. Друкується вперше. Варіант: Королович — «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 73 — 77.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).