Українські народні казки

Як дурний бичка продав

Українська народна казка Покуття

Жили чоловік з жінкою, мали три сини. Два були мудрі, а наймолодший був дурний. Родичі їхні померли. Ті старші, мудрі сини, забрали собі худобу, а меншому лишили якогось неважного бичка. А він думав, той дурний: «Нащо мені бичка?» Та й жене його на ярмарок. Продати. Гонить його попри ліс. Люди йдуть з ярмарку, а він питає:

— Яких там бичків продають? А вони кажуть:

— Без хвостів.

То він взяв та й відрізав бичкови хвіст. Та й гонить далі, та й знов питається людей:

— Які там бички продаються? А йому кажуть:

— Без рогів.

А той мав кавалок грубого коштура. Та й бичка по рогах, та й пооббивав бичкови роги, та й уже.

Тут дивиться він, така велика, така груба липа стоїть. І дуплава, збоку пірвана. Він підвів бичка від’ті липі, прив’язав його та й б’є патиком по липі й каже:

— Купи в мене бика.

А вітер липою гойдає і вона собі скрипає. Він б’є по липі та й знов:

— Купи в мене бика!

Та й далі б’є. А з липи почали гроші сипатися. Він далі б’є та й знов:

— Купи в мене бика!

І б’є по липі, а гроші сиплються.

А там колись збуї ходили б лісах і рабували панів, і там гроші осипали, в ту липу.

І що, буде він сидіти коло грошей? Пішов додому, запрягає свою малу конинку у візок і їде туди. А старші браття кажуть йому:

— Ти, мудрий, нащо ти запрягаєш коня?

— Їду за грішми.

— За якими?

— Я бика продав.

Вони беруть та й собі запрягають коні. Та й за ним їдуть.

Він приїхав у той ліс, а там купа грошей велика коло липи. А бика нема, бика з’їли вовки. Та й він собі набрав на фіру трохи грошей, бо вже не мав більше куди брати. А тоти браття його заїхали і забрали всі гроші на вози та посідали і їдуть додому. Їх здибають люди та й питають:

— Що ви везете? Той передній каже:

— Та тріски. Питають другого:

— А що ти везеш?

— Я везу вугля. Питають третього, дурного:

— А ти що везеш?

— Я везу гроші. А люди кажуть:

— Дурний та й дурне говорить.

Та й приїздять вони додому. Оден розкриває — тріски. Розкриває другий, той, що казав «вуголь» — вуголь у него на возі. Розкриває третій, аби й собі подивитися. Розкрив, а то гроші.

Тоді він пішов до попа і позичив мірки. Каже піп:

— Ти що будеш міряти?

— Гроші.

А піп намастив дно мірки смолою. Та й дає йому мірку і каже:

— Щоб ти мені цю мірку зразу приніс.

Той гроші переміряв, позсипав у мішок та й приносить мірку. Піп подивився, на дні поприлипали гроші. Питає піп:

— Де ти тілько грошей набрав?

— Та бика продав.

І накупив собі дурний землі, вбрання, хліба — чого хотів. Та й оженився і жив з жінкою заможно. Зробився з него такий ґазда, що йому люди завидували. А ті два були напроти него бідні, драби вони були.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Долина, Тлумацького району, Івано-Франківської області
17 липня 1992 року
Оповідач: Павлюк Андрій Михайлович (1915)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.